Біографія Івана Петровича Павлова (1849-1936), як і зміст його праць, загальновідомі, і тому ми обмежимося нагадуванням основних відомостей.
І.П.Павлов розпочав науково-дослідну роботу ще студентом природничого факультету Петербурзького університету, пізніше студентом Військово-медичної академії. Ця робота, як і робота в перші роки після закінчення Академії в лабораторії С.П.Боткіна, не задовольняла його. Він розумів, що гострі досліди на тваринах не відображають перебігу процесів в організмі, оскільки сама травма різко змінює їх. Потрібна була нова методика. Павлов писав: «Часто говорять, і недаремно, що наука рухається поштовхами залежно від успіхів, які робить методика. З кожним кроком уперед ми мовби піднімаємося на сходинку вище, з якої відкривається нам ширший горизонт, з невидимими раніше предметами, тому нашим першим завданням було вироблення методики». Він і створює свою складну хірургічну методику, яка забезпечує можливість на тварині, що одужала після оперативного втручання, провадити тривалий час спостереження у природних або мало змінених умовах.
З винятковою енергією Павлов береться за роботу. В 1879 р. він опублікував свої праці про тварин з хронічною фістулою підшлункової залози. В 1890 р. вийшла друком його праця про функцію шлунка з удаваною годівлею, при якій уперше вдається добути чистий шлунковий сік у здорової тварини. В 1894 р. Павлов публікує працю про малий шлуночок, в якому збережено зв'язок із загальним нервовим апаратом шлунка. Всі ці роботи вимагали великого творчого і фізичного напруження. Зокрема, операція з малим шлуночком протягом 6 місяців не давала наслідків. Усі 30 оперованих тварин загинули. В цій роботі багато допомагав Павлову хірург І.І.Хижин, який у своїй дисертації подав у деталях усю техніку цієї складної операції, що тривала близько 4 годин.
У 1897 р. Павлов видав свою відому монографію «Лекції про роботу головних травних залоз», яка є результатом його 20-річної роботи над цією проблемою. Ця книга перекладена на 20 мов світу і є вагомим вкладом у золотий фонд світової науки. Характерною особливістю експериментальних праць Павлова є прагнення вивчити не окремий ізольований орган, а тваринний організм у цілому. Друга особливість школи Павлова - колективність у творчій роботі. В лабораторії Павлова, за його ініціативою і при постійному контролі, все, що робилося, було відоме всім і всіма обговорювалося. Павлов не паралізував своїм авторитетом ініціативи своїх учнів. У 1904 р. Павлова за роботи з вивчення травлення було нагороджено Нобелівською премією та обрано почесним членом багатьох академій світу.
На початку XX ст. Павлов усю увагу приділяє вивченню центральної нервової системи, продовжуючи роботи І.М.Сєченова. В 1903 р. на Міжнародному фізіологічному конгресі в Мадріді він виголошує першу доповідь про умовні рефлекси. Через 20 років виходить друком його узагальнююча праця «Двадцятирічний досвід об'єктивного вивчення вищої нервової діяльності тварин», а слідом за нею - славнозвісні «Лекції про роботу великих півкуль головного мозку».
Останні 15 років творчого життя Павлова пройшли в атмосфері виняткової уваги до його праці з боку Радянського уряду, особисто В.І.Леніна. В тяжкі часи для країни в 1921 р. В. І. Ленін підписав декрет, яким робота лабораторії Павлова та опублікування його праць бралися під державний контроль. На околиці Ленінграда, в Колтушах (пізніше перейменованих у Павлово), було засновано спеціальний Інститут порівняльної еволюційної фізіології нервової системи.
На XV Міжнародному фізіологічному конгресі у 1935 p., що проходив у Ленінграді і Москві, І. П. Павлова одностайно було проголошено старійшиною фізіологів світу.
«Природознавство,- вважав І.П.Павлов,- це робота людського розуму, зверненого до природи, який досліджує її без будь-яких тлумачень і понять, запозичених з інших джерел, крім самої зовнішньої природи».
І.П.Павлов створив велику школу, з якої вийшли не лише фізіологи, а й фармакологи, клініцисти. Він і його школа зробили епохальний вклад у вивчення найскладніших проблем - фізіології травлення і фізіології центральної нервової системи. За значенням праць І. П. Павлова для світової медичної науки його ім'я в історії медицини справедливо стоїть нарівні з безсмертними іменами Гіппократа, Галена, Везалія, Гарвея, Пастера, Мечникова.
