Лікування зубів з давніх-давен провадилось засобами побутової медицини. По містах і селах були відомі особи, які вміли видаляти зуби; виконувалось це звичайними обценьками.
Перші відомості про зубних лікарів маємо з часів Петра І, який сам охоче видаляв зуби і часто мав при собі пристосовані для цього щипці. За Петра І почали прибувати іноземні зубні лікарі, і за наказом сенату з 1721 р. на право практики вони повинні були складати попередньо іспити при Медичній канцелярії. На кінець XVIII ст. у Москві та Петербурзі іноземних зубних лікарів було близько 20. З 1790 р. вони почали приймати на навчання місцевих молодих людей, яким після перевірки здобутих знань надавалось право самостійної практики. В Києві у 1840 р. був лише один зубний лікар-іноземець і один ювелір, який виготовляв штучні зуби.
Першу приватну зуболікарську школу було відкрито в Петербурзі у 1881 р. Приймали на навчання спочатку з освітою 4 класи, а пізніше - 6 класів гімназії. Всі зуболікарські школи в Росії до Великої Жовтневої соціалістичної революції були приватні, офіційно завідували в них дипломовані лікарі. Такі школи на Україні були в Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі. В урядових лікувальних закладах, у міських і земських лікарнях посад зубних лікарів не було. Зуболікарська допомога була цілком у руках приватних лікарів. Лише окремі дипломовані лікарі обирали своєю спеціальністю лікування зубів, щелеп. Відсутність зв'язку зуболікарських шкіл з вищими медичними школами дуже обмежувала загальну медичну підготовку зубних лікарів. Недостатність своєї освіти усвідомлювали самі зубні лікарі, які на своїх з'їздах вирішили звертатись до уряду про відкриття державних зуболікарських інститутів, але їхні клопотання не були задоволені. Наслідки такої неуваги до вивчення і лікування захворювань щелепно-лицевої ділянки особливо проявились під час першої світової війни, коли велика кількість поранених з пошкодженнями щелеп і зубів, із спотворенням обличчя не діставали раціональної допомоги через відсутність у хірургів досвіду в цій галузі. Необхідність у такій допомозі і зумовила виділення в хірургії окремої галузі, що спеціалізувалася на лікуванні захворювань порожнини рота, щелеп і суміжних ділянок лиця і шиї,- стоматології (від грецьк. охоца - рот, Ябуоа - слово), яка набула широкого розвитку вже в радянській медицині.
