Вхід

Представники Коської школи дивилися на свої завдання інакше. Вони розуміли, що дати певну відповідь, чому виникають ті чи інші захворювання, дуже часто неможливо, але це не повинно обеззброювати лікаря. Будь-яка хвороба, незалежно від того, чим вона викликана, є боротьбою між цілющими силами організму і шкідливою причиною, що зумовила недугу. Головне призначення лікаря і полягає в тому, щоб усіма засобами зміцнити цілющі сили, допомогти організмові в боротьбі з хворобою, у своїх лікувальних заходах виходити з того, що перебіг однієї й тієї самої недуги неоднаковий у різних людей залежно від їхніх особистих властивостей і тому вимагає специфічних засобів лікування.

Лікар Язон досліджує хворого

Лікар Язон досліджує хворого. (Стародавній грецький рельєф).

Коська школа уславилась лікуванням різних гарячкових захворювань, і особливо лікуванням поранень, переломів, вивихів.

З Коської школи вийшов славнозвісний лікар античної медицини Гіппократ, за яким історія зберігає віками почесне ім'я батька медицини.

Гіппократ жив між 459 і 377 pp. до н. е. Батько його Геракліт був лікар, походив із стародавнього роду асклепіадів, мати - акушерка Фенарета. За традицією сім'ї Гіппократ вивчав медицину з дитячих років. У зрілому віці він, за звичаєм тих часів, багато подорожував. Крім міст Греції він побував у містах Малої Азії, в окремих містах на узбережжі Чорного моря. Як лікар-періодевт, він ознайомився з відомими асклепейонами, приватними школами, відвідав Видатних учених-філософів, які в ті часи дуже часто займалися медициною. Політичним і науковим центром Греції за його часів була Афінська республіка, яка перебувала в зеніті свого розквіту,- то був «золотий вік Перікла», як називають цей період історії. На ці часи припадають життя і праця славнозвісних істориків Геродота, Фукіді-да, філософів Демокріта, Анаксагора, драматургів Софокла, Арістофана, поета Піндара, скульпторів Фідія, Поліклета.

Різні галузі знання у давніх греків ще не були розчленовані на окремі науки і об'єднувались загальним поняттям філософії (фієш - бути прихильником,   аофіос - мудрість, знання).

Для багатьох стародавніх грецьких філософів, деякі з яких займались медициною, характерна стихійна діалектика.

З грецьких філософів найбільший вплив на Гіппократа мав його друг Демокріт (460-370 pp. до н. е.) - найвидатніший представник античної грецької матеріалістичної школи. Демокріт, слідом за своїм учителем Левкіппом, первоматерією всього вважав неподільні рухомі частинки - атоми.

У відомому афоризмі Демокріта «Ніщо не може виникнути з нічого, і жодна річ не може перетворитися в ніщо» вперше висловлена так ясно ідея вічності матерії, яка лежить в основі сучасного наукового матеріалістичного розуміння природи.

Гіппократ робив розтини трупів тварин з науковою метою, вишукував у навколишній природі засоби лікування хвороб, не сподіваючись на богів. «Здоров'я просять у богів у своїх молитвах люди, а не знають, що самі мають у своєму розпорядженні засоби для нього»,- учив він. До наших часів зберігся збірник медичних праць, відомий під назвою «Corpus Hippocraticum» («Кодекс Гіппократа»), до складу якого відносять різну кількість праць - від 53 до 72.

За радянських часів твори Гіппократа перекладено з грецьких оригіналів на російську мову професором В. І. Руднєвим (1936). Один із стародавніх збірників Гіппократа після завоювання Константинополя турками (1453) грецький патріарх передав до Москви, де він зберігався в синодальному книгосховищі до початку XIX ст., коли збірник викрав професор Московського університету  німець Маттеї і продав за кордон.

Раніше всі ці праці приписувалися Гіппократу, але тепер доведено, що з них самому Гіппократу належить не більше десяти, а інші написані або до його часів, або після нього. Гіппократу належить велика історична заслуга: він зібрав і систематизував, долучивши свій величезний досвід, ті медичні знання, які за його часів, можливо, передавалися з роду в рід лише переказами.

У «Кодексі Гіппократа» висвітлюються найрізноманітніші питання: питання анатомії й ембріології, обов'язки лікаря, 15 книг присвячено внутрішнім хворобам, 8 - хірургії, 9 - жіночим хворобам. Людське тіло, за Гіппократом, містить у собі чотири основні соки (humores): кров, слиз, чорну і жовту жовч. Перевага в організмі того або іншого соку зумовлює темперамент людини. Відповідно до цього Гіппократ розрізняв чотири темпераменти: сангвінічний (переважає кров), флегматичний (флегма - слиз), холеричний (жовта жовч), меланхолічний (чорна жовч). І. П. Павлов про такий поділ писав: «Гіппократ вловив у масі численних варіантів людської поведінки капітальні риси».

Сприятливе для здоров'я змішання соків називалося ейкра-зією, а несприятливе - дискразіею. Хвороба виникає тоді, коли одного з цих начал обмаль чи надмір або коли воно, відокремлюючись, не сполучається, як належало б, з іншими. Самі причини цих порушень природного характеру. «Кожна хвороба має свою природну причину, і все відбувається лише згідно з природою».

У виникненні недуг величезну роль відіграють зовнішні фактори. Одні з них залежать від умов життя колективу в цілому, інші - від індивідуальних особливостей. Гіппократ радить лікареві, який прибуває в нове для нього місто, спочатку ознайомитися з особливостями місцевого клімату, ґрунту, води, заняттями та характером харчування населення, що дуже допоможе йому в лікувальній роботі. За вченням Гіппократа, не може бути шаблону в медицині. Мало назвати хворобу, важливо знати всебічно організм хворого, знати його минуле і сучасне, що допомагає лікареві передбачити перебіг недуги, поставити прогноз. Останнє - найважче, і саме за умінням' ставити прогнози люди судять про майстерність лікаря. Терапія, режим хворого залежатиме від усіх цих факторів. Лікуючи хворого, лікар повинен призначити такі засоби і так застосовувати їх, щоб вони підсилювали лікувальні сили самої природи - vis medicatrix naturae. Разом з тим не можна бути надмірно пасивним, вдаючись до лікувальних засобів, в разі потреби слід вчасно і належним чином втручатися у перебіг хвороби. «Природа виліковує, але лікує лікар»,- учив він. Кожний лікар повинен пам'ятати, що своїми засобами він повинен лише допомагати хворому, але ніколи не шкодити - Noli nocere!

За Гіппократом, лікар повинен мати гостру спостережливість. Про спостережливість Гіппократа дають уявлення його влучні порівняння. Так, дрібнопухирчасті хрипи в легенях він порівнював з кипінням оцту, шум тертя при плевриті - з рипінням шкіряного ременя. Гіппократ іноді вислуховував вухом грудну клітку; цей прийом не знайшов після нього достатнього розвитку у стародавній медицині. Усі добуті від хворого розпитуванням і оглядом відомості лікар повинен уміло об'єднати і зробити свій висновок. Своїм характером, підходом до людей лікар повинен викликати до себе довіру і повагу. Якщо представники Кнідоської школи вважали, що кожна людина може бути лікарем, то, за Гіппократом, медицина, будучи наукою, одночасно значною мірою є мистецтвом, і тому справжній лікар, як і поет, скульптор, співак, повинен мати деякі природжені здібності. (За Коською школою, «лікар-філософ богові подібний. Де є любов до людини, там є любов до мистецтва»).

Для Коської школи, представником якої був Гіппократ, характерна відмова від систематизації хвороб за групами й видами на відміну від Кнідоської школи, по суті - відмова від діагнозу: після уважного спостереження лікарі Коської школи переходили безпосередньо до прогнозу і лікування згідно з виявле-" ними у даного хворого симптомами. Детально розроблений прогноз займав велике місце у медичній діяльності цієї школи. «Для лікаря найкраще - подбати про здатність передбачення» - навчав Гіппократ у своїй «Прогностиці».

У великому трактаті «Про священну хворобу» - одному з творів, який, безсумнівно, належить особисто йому,- Гіппократ пише про епілепсію: «Наскільки, мені здається, вона ні божественна, ні більш священна, ніж інші, природне її походження таке ж, як і інших хвороб. Мені здається, що першими, хто визнав цю хворобу священною, були такі ж люди, якими й тепер виявляються маги, шарлатани й дурисвіти. А ш якщо знати її причини, будь-яка святість виключається... Отож аніскільки не божественне, а щось людське вбачається мені в усьому цьому... Причина ж цієї хвороби... є мозок».

Основним принципом, якого дотримувався Гіппократ у терапії, було лікування «протилежного протилежним». «Переповнення виліковується спорожненням, спорожнення - переповненням; праця лікує відпочинок, спокій - працю. Одним словом, протилежне є ліками для протилежного, бо медицина є додаванням і відніманням: відніманням всього того, що надмірне, додаванням того, чого бракує. І хто це найкраще робить, той найліпший лікар» («Про вітри»). Цей погляд відіграв позитивну роль у дальшому історичному розвитку медицини, незважаючи на механічне спрощення всіх складних можливостей терапевтичного втручання. Це основне правило еллінської медицини і всієї наступної матеріалістичної терапії протиставляють протилежному положенню - лікування подібного подібним (Contraria contrariis - similia similibus), яке широко використовується гомеопатією, про що ми далі скажемо докладніше.

Медицина стародавньої Греції. Гіппократ. Частина 1

Медицина стародавньої Греції. Гіппократ. Частина 2

Медицина стародавньої Греції. Гіппократ. Частина 3