Досягнення передових клінічних шкіл Петербурга і Москви знайшли сприятливий грунт для засвоєння і дальшого розвитку терапії в медичних школах України. Особлива роль у цьому належить школі С.П.Боткіна, безпосередні учні якої В.В.Лашкевич та В.Т.Покровський очолили кафедри терапії в Харкові і Києві.
Володимир Валеріанович Лашкевич (1835-1888) по закінченні із золотою медаллю Петербурзької медико-хірургічної академії був залишений при кафедрі С. П. Боткіна для підготовки до науково-педагогічної діяльності.
Разом з В.Т.Покровським, який також відбував стажування при клініці Боткіна, його було відряджено за кордон. Після повернення їх через два роки на батьківщину В.В.Лашкевича було обрано на кафедру факультетської терапії в Харківському університеті, В. Т. Покровського - на кафедру госпітальної терапії в Києві. Як лікувальну, так і педагогічну роботу у своїх клініках вони побудували за методами свого великого учителя.
В.В.Лашкевич скоро здобув велику популярність у Харкові. Його лекції, багаті на фактичний матеріал, тонкий аналіз симптомів захворювання, позначені чіткою диференціацією, докладним обгрунтуванням лікувальних засобів, постійно приваблювали велику аудиторію не лише студентів, а й лікарів. Лашкевич намагався, як і його учитель, зблизити терапію з іншими дисциплінами, природничими науками, використовував у своїй роботі все нове, що могло сприяти поступові науки. Як прибічник спеціалізації в медицині, він зазначав: «Будь-яка спеціальність є лише гілка головного дерева, частина цілого, вона плідна лише тоді, коли перебуває в живому органічному зв'язку з деревом, не відірвана від нього, цього не слід забувати, бо в противному разі легко скотитися в ремісництво».
Лашкевич особливого значення надавав фізичному вихованню, він дотримувався погляду, що ряд захворювань, зокрема хронічний бронхіт, недокрів'я, диспепсія, можна вилікувати самою лише гімнастикою.
«Гімнастичні вправи мають бути нарівні з іншими предметами викладання... навчальні заклади не повинні виховувати інвалідів, розумовий розвиток має йти поряд з фізичним». Ці його думки змогла реалізувати лише радянська школа. Лашкевич розвивав учення Боткіна про рефлекторний механізм ряду захворювань, йому належить заслуга розробки показань і впровадження в практику оксигенотерапії. Він брав активну участь у громадській роботі; з 1871 по 1882 р. очолював Харківське медичне товариство. Лашкевич заповів 20 тисяч карбованців на організацію лабораторії при терапевтичній клініці, передав медичному факультетові бібліотеку з 3 тисяч томів і заповів 20 тисяч карбованців на допомогу бідним студентам та учням ремісничої школи.
Не так сприятливо склалася робота Василя Тимофійовича Покровського (1838-1877) в Києві. Він продовжував досліди Боткіна з вивчення патології нирок. Особливу увагу Покровський приділяв захворюванням на тиф: подав у деталях диференційні особливості в клініці черевного, висипного та поворотного тифу.
Заразившись висипним тифом, помер на 39-му році життя.
Заслуга створення видатної терапевтичної школи на Україні належить В. П. Образцову, який за своїми науковими поглядами також був послідовником С. П. Боткіна - свого учителя у Петербурзькій медико-хірургічній академії.
Василь Парменович Образцов (1849-1920) блискуче закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію, де слухав лекції С.П. Боткіна, І.М.Сєченова. Після короткочасної роботи земським лікарем він удосконалював свої знання за кордоном. Захистив докторську дисертацію з морфології крові і кі-стковомозкового кровотворення. Не маючи змоги в зв'язку з політичною неблагонадійністю працювати в столичних клініках, Образцов був спочатку завідуючим терапевтичним відділом військового госпіталю в Києві, а пізніше, в 1888 p.,- терапевтичним відділом міської лікарні на 80 ліжок. На свої кошти він при відділі організовує лабораторію, об'єднує навколо себе здібних молодих лікарів, перетворює терапевтичний відділ міської лікарні на справжню клініку. Лише в 1893 р. Образцова обирають професором медичного факультету Київського університету, з яким він уже не втрачає зв'язку до самої смерті.
Великою заслугою В.П.Образцова в історії світової клінічної медицини є розробка глибокої методичної ковзної пальпації органів живота.
Перкусія і аускультація відіграли виняткову роль у діагностиці захворювань органів грудної клітки. Для діагностики захворювань органів живота ці методи не мали істотного значення. Образцов, застосовуючи розроблений ним метод пальпації, показав, що ним після певного тренування можна точно визначити положення, фізичні властивості органів живота і патологічні зміни в них. Його перші повідомлення про це на засіданнях медичних товариств, у журналах були зустрінуті скептично, навіть після підтвердження його клінічних висновків на операціях і секціях. Лише з уведенням в клініку рентгенологічних досліджень (1904-1910), коли було проведено порівняльні дослідження пальпаторних даних з даними рентгеноскопічними, метод пальпації за Образцовим дістав всесвітнє визнання. Методика глибокої систематичної ковзної пальпації за Образцовим поставила діагностику захворювань органів живота на тверду основу, і тому в історії клінічної медицини відкриття В.П.Образцова справедливо оцінюється нарівні з відкриттям Ауенбруггера і Лаеннека.
Використовуючи свій метод пальпації, Образцов уперше розробив диференціальну діагностику коліту й ентериту, раку і туберкульозу сліпої кишки, апендициту. Він перший описав клінічну картину і поставив за життя діагноз грижі Трейца, коли тонка кишка ущемлюється в" fossa duodenojejunalis. Образцову належать видатні праці з діагностики серцевих захворювань. Він дотримувався погляду, що вислухувати серце потрібно не лише стетоскопом, а й безпосередньо вухом, а перкусію провадити як по пальцю, так і безпосередньо пальцем. У мелодії серця він виділив ще третій тон як наслідок розслаблення м'яза серця в протодіастолі. Образцов уточнив діагностику недостатності клапана аорти, описавши роздвоєння І тону внаслідок подвійного скорочення лівого шлуночка. Разом із своїм учнем М.Д.Стражеском він уперше описав клінічну картину тромбозу коронарних артерій серця, що дало змогу встановити за життя діагноз інфаркту міокарда.
Терапевтичні школи, створені С.П.Боткіним, Г.А.Захар’їним і В.П.Образцовим, стали підвалинами, на яких успішно розвивається сучасна радянська терапевтична наука.
