Реформи 1861 р. в Росії створили передумови для швидкого розшарування села для розвитку капіталізму в сільському господарстві і промисловості.
Кількість промислових робітників на Україні швидко зростала. Умови праці робітників були надзвичайно тяжкі: робочий день тривав 12-15 годин, на фабриках і заводах дедалі ширше застосовували жіночу і дитячу працю. Житлові умови робітників були жахливі, особливо в Донбасі, де робітники здебільшого жили в землянках. На цукрових заводах робітники жили в тісних, вогких і брудних казармах, які кишіли паразитами. На підприємствах не було ніякої охорони праці, часто траплялись нещасні випадки. На південних заводах (у Катеринославі, Кам'янську та ін.) на 1000 робітників було 1626 випадків захворювань на рік, з них інфекційних 34 %. Травматизм був надзвичайно високим: наприклад, з 1000 випадків на рік 750 траплялося у котельників. Вкрай незадовільні умови життя багатомільйонних мас населення сприяли поширенню різних захворювань, особливо інфекційних. Епідемії тифу, холери, віспи, НИЩІВНІ дитячі інфекції були звичайним явищем у дореволюційній Росії. Таке становище в країні, що стала на шлях капіталістичного розвитку, не могло не викликати протесту трудящих, які своїми страйками вимагали поліпшення умов праці і побуту. З 1895 по 1899 р. в Росії страйкувало не менш як 221 тисяча робітників.
Ф.Енгельс у праці «До житлового питання» так пояснює вимушену увагу буржуазії до питань охорони здоров'я народних мас: «Пануючий клас капіталістів не може безкарно робити собі приємність прирікати на епідемічні захворювання робітничий клас; наслідки обертаються проти самих капіталістів, і ангел смерті лютує серед них так само нещадно, як і серед робітників.
Як тільки це було науково встановлено, людинолюбні буржуа запалились благородною ревністю в піклуванні про здоров'я своїх робітників. Почали засновувати товариства, писати книги, складати проекти, обговорювати і видавати закони, щоб викоренити джерела епідемій, які раз у раз повторювались»
У дореволюційній Росії найвпливовішою громадською організацією, яка займалася питаннями охорони здоров'я, було Російське товариство охорони народного здоров'я, засноване в 1877 р. Воно мало 27 відділень у різних містах, видавало наукові і популярні гігієнічні журнали. В журналах було опубліковано багато медико-топографічних описів великих міст, різних губерній, зокрема Східного Сибіру, Далекого Сходу, Середньої Азії та ін. Товариство очолювало роботу в справі водопостачання міст, поліпшення житлових умов населення, приділяло увагу питанням харчування, організації лабораторій для контролю за якістю продуктів. В умовах царизму мало які з починань товариства могли бути здійснені та й здійснювалися вони лише в незначних масштабах, але товариство привертало увагу лікарів, статистиків та інших діячів до цих питань, нагромаджувало санітарно-медичні статистичні відомості, сприяло поширенню санітарної культури населення та залучало широкі кола медичних працівників до громадської роботи.
Велику роботу з розвитку медицини, зокрема в галузі соціальної гігієни, провадило Харківське медичне товариство, засноване в 1861 р. Товариство приділяло увагу боротьбі з інфекційними хворобами. В 1877 р. за ініціативою товариства було створено пастерівську станцію, перетворену згодом на бактеріологічну лабораторію. На базі цієї лабораторії пізніше було утворено Бактеріологічний інститут. Велику роль відіграло товариство у справі організації в Харкові медичних курсів для жінок (пізніше медичного інституту, який випустив понад 2000 лікарів).
Вирішальна роль у розвитку гігієнічної науки, а також громадсько-санітарної діяльності в Росії належала кафедрам гігієни медичних факультетів та Медико-хірургічній (з 1881 р. Військово-медичній) академії. Окремі кафедри гігієни на медичних факультетах університетів було введено за університетським статутом 1863 р. До того часу гігієна викладалась під назвою «медична поліція» разом з іншими дисциплінами, переважно із судовою медициною. Обсяг знань з цієї дисципліни обмежувався здебільшого заходами організаційно-адміністративного порядку, рекомендованими при тих чи інших епідемічних захворюваннях.
Серед викладачів цих дисциплін слід назвати професора Петербурзької медико-хірургічної академії Якова Олексійовича Чистовича (1820-1885) - видатного ученого і громадського діяча. За його ініціативою в Академії викладання судової медицини було відокремлено від гігієни і створено самостійну кафедру гігієни. Він багато років очолював у Петербурзі Товариство лікарів; був організатором каси взаємодопомоги лікарів, у якій діставали допомогу і лікарі - політичні емігранти. Я.О.Чистовичу належить ряд класичних праць з історії вітчизняної медицини, написаних на матеріалах тривалого вивчення архівних документів. У них він перший довів самобутність розвитку вітчизняної медицини.
Я.О.Чистович був редактором «Военно-медицинского журнала», журналу «Друг здоровья»; з 1861 по 1871 р. видавав журнал прогресивного напряму «Медицинский вестник». Яків Олексійович є родоначальником славної сім'ї учених-медиків Чистовичів, серед яких Микола Якович (I860-1926) - відомий терапевт-інфекціоніст, учень і заступник по кафедрі С.П.Боткіна; Федір Якович (1870-1952) - патологоанатом, який відкрив специфічні преципітини і запропонував нову класифікацію захворювань крові, і Олексій Миколайович (1905-1970) - також патологоанатом, професор Військово-медичної академії, член АМН, відомий працями з туберкульозу і анаеробної інфекції.
Перші працівники кафедр гігієни, які вийшли з фізіологічних і клінічних шкіл, у своїй діяльності гігієністів продовжували підтримувати найтісніший зв'язок з широкими колами клініцистів і практичних лікарів, з лікарями земств і міст. Саме громадський характер вітчизняної гігієни передусім є її особливістю, якої не знала гігієнічна наука в західних країнах.
Першу видатну школу вітчизняних гігієністів створив професор Петербурзької медико-хірургічної академії О.П.Доброславін (1842-1889). Випускник цієї академії, він працював на кафедрах терапії і фізіології, пізніше вивчав методику гігієнічних досліджень у відомого німецького гігієніста М. Петтенкофера. Очоливши нову кафедру гігієни, Доброславін створив лабораторію для експериментальних досліджень і практичних занять студентів. Він був піонером гігієнічної підготовки лікарських кадрів російської армії. Доброславін досліджував продукти харчування селян, розробив плани селянських жител, сільських земських лікарень, шкіл. Велику увагу він приділяв заходам щодо вдосконалення водопостачання Петербурга. Доброславін написав перші оригінальні посібники російською мовою із загальної гігієни та військової гігієни у двох томах. Однак за своїми переконаннями Доброславін був матеріаліст-механіцист, людське тіло він розглядав як складну досконалу машину. Він дотримувався помилкового погляду, що гігієна може бути відокремлена від медицини і що гігієністом може бути людина без медичної освіти.
Проти такого погляду виступав засновник московської гігієнічної школи, видатний учений і громадський діяч Ф.Ф.Ерісман, який з приводу цього справедливо зазначав у своєму «Курсі гігієни»: «Відокремлення гігієни від її вихідної точки, від людського організму, припинення її органічного зв'язку з медициною було б, в моїх очах, вкрай небезпечною операцією, яка могла б мати дуже сумні наслідки для дальшого правильного розвитку гігієнічної науки».
Протягом 20 років кафедру гігієни в Харківському університеті очолював відомий учений І.П.Скворцов (1847-1921). Він широко застосовував у гігієні фізичні, хімічні і фізіологічні методи дослідження. Скворцов написав змістовний посібник із загальної і воєнно-польової гігієни. В Київському університеті організатором першої кафедри гігієни в 1871 р. був В. А. Субботін (1844-1898).
Усі відомі гігієністи Росії другої половини XIX ст. і початку XX ст.- О.П.Доброславін (Петербург), Ф.Ф.Ерісман (Москва), В.А.Субботін (Київ), І.П.Скворцов (Казань, Харків) та інші - мали солідну підготовку в галузі фізіології і клінічної медицини.
У другій половині XIX і на початку XX ст. під впливом вимог робітничого класу, що розвивався і ставав дедалі свідомішим, питання гігієни праці ставилися й обговорювалися на лікарських Пироговських з'їздах 1904, 1907 pp., на з'їздах фабрично-заводських лікарів 1909, 1911 pp. Однак втілення в життя заходів, розроблених на цих з'їздах, незмінно наштовхувалося на перешкоди з боку царських властей. Закони про фабричну інспекцію, видані в 1882 і 1897 pp., поширювалися тільки на частину підприємств і здебільшого не виконувались.
Наприкінці XIX ст. почався поділ гігієни на окремі спеціальності: гігієну праці, шкільну гігієну, харчову гігієну. Виділення окремих галузей гігієнічної науки виразно оформилося лише за радянських часів.
