Розвиток охорони здоров'я в Радянському союзі 1917-1940 років | hismed.net

Вхід

Вітчизняні медикиВелика Жовтнева соціалістична революція стала поворотним пунктом в історії нашої країни. В перші місяці Радянської влади було виголошено нові принципи, які докорінно перетворювали все життя суспільства. В галузі медичної справи Рада Народних Комісарів у перші дні після її утворення щодо формування в країні спеціальних медичних органів видала Декрети про восьмигодинний робочий день (11 листопада 1917 p.), про безплатну передачу лікарняним касам усіх лікувальних закладів на підприємствах (27 листопада 1917 p.), про допомогу потерпілим від нещасних випадків на підприємствах (21-22 листопада 1917 p.), про страхування робітників на випадок хвороби (4 січня 1918 p.). Сюди ж належить і перший Кодекс законів про працю (1918 p.), доповнений у 1922 р.

Лікарські колегії, утворені при деяких Народних Комісаріатах, звернулися 14 грудня 1917 р. до населення з листом «О борьбе с заболеваемостью, смертностью и антисанитарными условиями жизни широких масс населення». У цьому документі сформульовано нові завдання медичної справи у країні. У зверненні були порушені питання санітарного законодавства, санітарного нагляду, медичної статистики, боротьби з дитячою смертністю, туберкульозом, сифілісом, інфекційними захворюваннями, розвитку санаторно-курортних закладів, вилучення аптек у приватних осіб та ін.

Завдання, що стояли перед лікарськими колегіями Народних Комісаріатів, природно викликали потребу їх об'єднання, яке було здійснено 4 січня 1918 р.- утворена Тимчасова Рада. Це об'єднання було офіційно затверджене декретом Раднаркому 6 лютого 1918 р. Відповідно до декрету Рада лікарських колегій є вищим медичним органом робітничого і селянського уряду. Представник Ради вводився в Раднарком з правом дорадчого голосу з питань медико-санітарної справи.

З лікарськими кадрами в період становлення Радянської влади було надзвичайно сутужно. Якщо такі видатні вчені, як В.М.Бехтерев, Д.К.Заболотний, Л.О.Тарасевич, М.Ф.Гамалія, О.М.Сисін, а також відомі дореволюційні громадські лікарі Н.І.Тезяков, П.Ф.Кудрявцев, П.І.Куркін, В.І.Яковенко та ряд інших з перших днів революції брали активну участь у заходах Радянської влади у справах охорони здоров'я, то для багатьох учених і практичних лікарів, як і представників інтелігенції в інших галузях, шлях до визнання Радянської влади був нелегким. В.І.Ленін вимагав від партії терпеливої виховної роботи для залучення діячів науки та інтелігенції на бік нової держави робітників і селян, створення умов для їхньої роботи.

У Москві 15-18 червня 1918 р. відбувся І Всеросійський з'їзд депутатів медико-санітарних Рад, на якому були затверджені такі основні принципи організації і діяльності радянської медицини:

  1. Насущним організаційним завданням радянської медицини на місцях є усунення колишніх міжвідомчих рамок і об'єднання її.
  2. Лікувальна медицина має бути побудована на послідовному здійсненні принципів: а) загальнодоступності і б) безплатності.
  3. Негайно потрібно вжити заходів до піднесення якості медичної допомоги (спеціальні прийоми, спеціальні амбулаторії, спеціальні лікарні).
  4. Належить негайно розвинути якнайширшу санітарно-освітню діяльність серед населення (бесіди, лекції, виставки).
  5. Форма участі в медико-санітарній діяльності і форма самодіяльності мають бути радикально змінені: потрібна найширша активна участь у цій діяльності організованих робітників і сільської бідноти.

На цьому з'їзді було вирішено порушити клопотання про організацію Народного комісаріату охорони здоров'я.

П'ятий Всеросійський з'їзд Рад 10 липня 1918 p., приймаючи першу Радянську Конституцію, узаконив створення такого наркомату, і 11 липня 1918 р. В. І. Ленін підписав декрет Ради Народних Комісарів про створення першого в світі державного центру з охорони здоров'я - Народного комісаріату охорони здоров'я РРФСР.

Народним комісаром охорони здоров'я було призначено М.О.Семашка, його заступником - 3.П.Соловйова.

Микола Олександрович Семашко (1874-1949) - видатний діяч Комуністичної партії. В 1891 р. він вступає на медичний факультет Московського університету, але через неодноразові арешти за участь у революційних виступах лише через 10 років одержує диплом лікаря в Казані. В наступні роки працює лікарем у земстві, бере активну участь у більшовицьких гуртках і революційних виступах робітників, знову зазнає арештів. Під загрозою заслання на каторгу змушений був у 1906 р. емігрувати в Швейцарію, де вперше зустрівся з В. І. Леніним. В еміграції був секретарем Закордонного бюро ЦК більшовицької партії, пізніше працював лікарем у Сербії і Болгарії. В 1917 р. повернувся в Росію, активно боровся за встановлення Радянської влади.

М.О.Семашко - перший нарком охорони здоров'я - працював у найтяжчий період після встановлення Радянської влади (1918-1930). Він здійснив велику роботу, втілюючи в життя принципи радянської медицини. М.О.Семашко організовує боротьбу з епідеміями, охорону материнства й дитинства, боротьбу з соціальними хворобами, курортну справу. Під його керівництвом створюється мережа наукових інститутів. Велика заслуга М.О.Семашка в науковому обґрунтуванні радянської охорони здоров'я, у створенні нової науки - соціальної гігієни.

Разом з М.О.Семашком над організацією і перебудовою медичної справи в країні багато працював його беззмінний заступник 3.П.Соловйов.

Зіновій Петрович Соловйов (1876-1928) вступив до Комуністичної партії у 1898p., ще будучи студентом Казанського університету. За революційну діяльність його не раз заарештовували, він був на засланні. У дні Великої Жовтневої соціалістичної революції брав активну участь в організації збройного повстання в Москві. В Народному комісаріаті охорони здоров'я спочатку очолював відділ соціальної медицини, а з 1920 р. був і начальником Головного військово-санітарного управління. Він працював також головою Товариства Червоного Хреста. 3. П. Соловйову належать важливі праці з розробки основ радянської медицини. Він приділяв велику увагу охороні здоров'я дітей. За його ініціативою було організовано в Криму відомий тепер далеко за межами нашої країни піонерський табір-санаторій «Артек».

Основна увага новоствореного наркомату була спрямована на боротьбу з епідеміями. Тільки протягом 1917-1922 pp. зареєстровано 20 мільйонів захворювань на паразитарні тифи. У грудні 1919 р. в доповіді на VII Всеросійському з'їзді Рад В. І. Ленін говорив: «Не можна уявити собі того жаху, який діється в місцях, охоплених висипним тифом, коли населення знесилене, ослаблене, нема матеріальних засобів - всяке життя, всяка громадськість зникає. Тут ми говоримо: «Товариші, всю увагу цьому питанню. Або воші переможуть соціалізм, або соціалізм переможе вошей!».

В.І.Ленін виняткову увагу приділяв боротьбі з епідеміями, особисто контролював проведення протиепідемічних заходів. Він високо ставив працю медичних робітників, казав, що «лікарі вкладають в цю важку і трудну справу не менше самопожертви, ніж будь-який військовий спеціаліст» З 10 тисяч лікарів, які були в 1919-1920 pp. на воєнно-санітарній службі, захворіло на висипний тиф близько 4 тисяч, з них померло 800 осіб. Багато лікарів помирало в цивільних медичних закладах. «Тяжкий був шлях, - згадує М.О.Семашко, - і він був вкритий жертвами медичних робітників у боротьбі з висипним тифом так само, як поле кривавих боїв вкривається трупами полеглих солдатів».

Встановлення на Україні Радянської влади відбувалося в надзвичайно складних умовах. В січні 1919 р. у складі Тимчасового робітничо-селянського уряду України було створено Народний комісаріат охорони здоров'я (перший нарком - психіатр П.П.Тутишкін), але через постійні зміни фронтів він не зміг по-справжньому виконувати свою організаційну роль. Для координації діяльності громадських органів охорони здоров'я і військової медицини Всеукраїнський військово-революційний комітет у січні 1920 р. створив при санітарному управлінні Південного фронту Всеукраїнську комісію охорони здоров'я під головуванням М.І.Барсукова. В зв'язку з надзвичайним поширенням у ті часі на Україні епідемії висипного тифу Всеукраїнський ревком видав наказ, за яким все медичне майно на території республіки оголошувалося націоналізованим і підлягало розподілові тільки через місцеві відділи охорони здоров'я.

Лише з 1921 р. Наркомздоров'я України зміг поширити свої організаційні заходи на всю республіку (в тогочасних її межах). Внаслідок великих зусиль молодої Радянської влади, героїчної роботи медичних працівників епідемії на кінець 1923 р. значно зменшилися, і можна було розпочати планову побудову охорони здоров'я за принципами радянської медицини: єдності радянської медицини, профілактики як провідного напряму, безплатності, загальнодоступності, кваліфікованості медичної допомоги, широкої участі трудящих в організації радянської медицини. Оскільки матеріальні ресурси в країні після закінчення громадянської війни та іноземної інтервенції були дуже обмежені, спочатку особливу увагу було звернуто на забезпечення медичною допомогою робітників промисловості.

Було створено відділи робітничої медицини (робмеди), до яких перейшли кращі лікувальні заклади з організацією в них медичної допомоги за спеціалізацією. На підприємствах було відкрито багато нових поліклінік, амбулаторій, медичних пунктів. Велику увагу було приділено оздоровленню умов праці і побуту робітників, запобіганню захворюванням. Після повної ліквідації масових епідемій, поліпшення економічного становища країни рішенням Раднаркому УРСР систему робмеду було ліквідовано і об'єднано із загальною медичною мережею. В 1925 р. відбувся І Всесоюзний з'їзд дільничних лікарів, про який уже згадувалося. Над входом до залу висів транспарант зі словами В. І. Леніна: «Ми розпочали велику війну, яку не скоро закінчимо: війну за Росію освічену, світлу, ситу, здорову». На з'їзді були поставлені питання щодо вдосконалення справи охорони здоров'я на селі.

Зростання з роками лікарської мережі по районах республіки дало змогу розвивати спеціалізовану стаціонарну і поліклінічну допомогу. На початку першої п'ятирічки в УРСР працювало вже 118 тубдиспансерів і 103 дермато-венерологічні диспансери. Це були спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади, яких не знала дореволюційна Росія.

У Радянській державі з перших днів її існування особлива увага приділялася справі охорони материнства та дитинства. Вже в грудні 1917 р. Рада Народних Комісарів видала декрет про надання відпусток у зв'язку з вагітністю із збереженням заробітної плати. В 1920 р. відбулася Всеросійська нарада з охорони материнства та дитинства. В цьому ж році було організовано відділ охорони материнства та дитинства при Нарком-здоров'ї УРСР. В 1928 р. цей відділ мав уже по республіці мережу закладів (74 будинки немовлят, 513 консультацій, 200 ясел, 188 молочних кухонь і 1124 сезонних ясел).

Внаслідок першої світової війни, громадянської війни та іноземної інтервенції, нищівних епідемій величезна кількість дітей на Україні залишилася безпритульною. Лише в Донбасі було взято на облік 40 тисяч, на Київщині - 20 тисяч безпритульних. Радянська влада взяла на себе тяжкий і відповідальний обов'язок піклування про цих дітей, виховання їх, створивши вже на кінець громадянської війни 550 дитячих будинків. Великим новатором у цій справі був видатний педагог А. Макаренко, який керував дитячою колонією спочатку на Полтавщині, а пізніше на Харківщині.

Великі труднощі спіткали Наркомздоров'я РСФСР і Нарком-здоров'я УРСР при організації санітарної служби в країні. Спеціалістів цього профілю в дореволюційній Росії було дуже мало. Почали діяти короткочасні курси для підготовки не лише санітарних лікарів, а й санітарних фельдшерів, дезінструкторів, дезинфекторів, вакцинаторів. У 1922 р. було видано декрет «Про санітарні органи республіки», яким визначалися завдання, права і обов'язки санітарної служби в країні, підтверджувався державний характер її діяльності. В 1928 р. на Україні вже працювало 544 санітарних лікарі (в 1913 p.-95), яким допомагали 955 середніх санітарних медичних працівників. У роботі санітарної служби велику роль відігравали як Київський, Катеринославський (Дніпропетровський) і Харківський бактеріологічні інститути, що існували в дореволюційні часи, так і новостворені в 1920 р. на Україні бактеріологічні інститути в Одесі та Чернігові. Одночасно з індустріалізацією та колективізацією сільського господарства в нашій країні широко провадилися роботи з житлового будівництва, комунального благоустрою, організації громадського харчування, санітарно-технічні заходи для оздоровлення умов праці на промислових підприємствах, у колгоспах і радгоспах.

Усе це вимагало постійного санітарного нагляду в різних галузях життя країни. Для здійснення його в 1933 р. постановою ЦВК і Раднаркому СРСР було створено Державну санітарну інспекцію.

Профілактичні заходи в Радянському Союзі забезпечуються не лише органами охорони здоров'я, а й іншими органами Радянської влади за найактивнішої участі громадських організацій.

20 липня 1936 р. рішенням ЦК ВКП(б) та Раднаркому СРСР було створено союзно-республіканський Народний комісаріат охорони здоров'я з Ученою медичною радою при ньому. Створення такого комісаріату сприяло поліпшенню планування охорони здоров'я в союзному масштабі. Було розроблено загальні положення, нормативи і методичні вказівки щодо діяльності лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних закладів, введено дільнично-територіальний принцип позалікарняної допомоги.