Величезне поширення інфекційних захворювань під час громадянської війни змусило органи охорони здоров'я молодої Радянської республіки особливу увагу приділити протиепідемічним заходам. Лише після ліквідації епідемій створилися умови для наукової розробки теоретичних питань і для здійснення одного з основних завдань медицини - ліквідації інфекційних захворювань у країні взагалі. Учні та послідовники академіка Д.К.Заболотного - академіки Л.В.Громашевський, М.М.Соловйов та інші внесли значний вклад у розробку теорії та практики епідеміології, що має істотне значення в науковому обгрунтуванні ліквідації інфекційних хвороб.
Багато робіт було присвячено одній з провідних проблем мікробіології - мінливості і спадковості мікроорганізмів (М.Ф.Гамалія, Г.А.Надсон, В.Д.Тимаков та ін.).
Велике значення мали досліди з мінливості мікроорганізмів під впливом хіміотерапевтичних засобів, зокрема антибіотиків. За допомогою цих дослідів виявлено закономірності формування стійких форм мікроорганізмів, що дало змогу розробити методи запобігання таким формам.
Великим досягненням вітчизняної епідеміології е створення вчення про природні вогнища інфекцій (біоценози). В цій галузі багато й плідно працювали академік Є.Н.Павловський (1884- 1965) та його учні. Під керівництвом Павловського проведено понад 160 комплексних експедицій у різні райони країни для вивчення епідемічних паразитарних захворювань. Підсумовуючи досвід цих експедицій, Є.Н.Павловський вперше у світовій науці сформулював основні положення вчення про біоценози, його роботу з цієї проблеми відзначено Ленінською премією. З позицій теорії про природновогнищеві захворювання в СРСР вивчено кліщовий і японський енцефаліти, чуму, туляремію, лептоспіроз, сказ, токсоплазмоз та багато інших захворювань, розроблено принципи типізації природних вогнищ захворювань людини. Широкого розвитку в країні набула прикладна імунологія. Майже до кожного виду інфекції вітчизняними дослідниками розроблено різні типи препаратів - від живих вакцин до хімічно виділених антигенів, багато з них не має аналогів в інших країнах. Особлива увага приділяється розробці методів застосування асоційованих вакцин.
Великим досягненням було виготовлення забитих і живих вакцин проти поліомієліту (М.П.Чумаков, А.О.Смородинцев та ін.), що дало змогу провести багатомільйонні щеплення і фактично ліквідувати захворювання на поліомієліт. Ці вакцини наша держава постачає в інші країни.
Вакцинація, що проводилася на підставі декретів 1919 і 1924 р. про обов'язкове щеплення віспи, сприяла повній ліквідації цієї хвороби в країні.
Останнім часом важливі роботи здійснено з питань екології грипу. Розроблено модель розвитку епідемій грипу, яка використовується на практиці і дає змогу передбачати характер поширення епідемій в країні; вивчено молекулярну біологію грипу, імунологію, епідеміологію, профілактику і лікування цього захворювання; добуто живу грипову вакцину, впроваджено у практику препарат ремантадин, який активно пригнічує ранній етап вірусного синтезу.
Особлива увага приділяється вивченню вірусного гепатиту, розроблено лабораторні і клінічні методи діагностики інфекційного і сироваткового гепатиту.
Добуто також високоефективні вакцини проти кору, вірусних геморагічних гарячок з нирковим синдромом та безалергійну антирабічну вакцину. Проведенням імунізації населення цією вакциною на значній території країни досягнуто повної ліквідації цієї інфекції.
Радянські мікробіологи провели велику роботу з систематизації мікробів на грунті не лише морфологічних і біологічних властивостей, а й генетичних взаємовідношень.
В країні ведеться активна боротьба з одним з найпоширеніших протозойних захворювань-малярією завдяки застосуванню загальнодержавної системи заходів, розроблених вітчизняними вченими (Е.І.Марциновський, П.Г.Сергєєв, В.Н.Беклемішев та ін.).
Учення про антибіотики успішно розвивається теоретично і практично (3.В.Єрмольєва, Г.Ф.Гаузе, М.О.Красильников та ін.). Створено потужну вітчизняну промисловість з виготовлення антибіотиків.
Професор Б.П.Токін відкрив фітонциди - антимікробні речовини рослинного походження, які знайшли практичне застосування.
В країні розвинулася в окрему науку гельмінтологія, яка раніше становила один з розділів зоології і фактично була відірвана від медицини. Внаслідок роботи понад 300 спеціалізованих експедицій вивчено в основному гельмінтофауну населення країни. Відкрито близько 500 нових гельмінтів, не відомих раніше науці. Вдалося виявити, ґрунтуючись на біології паразитів, цикли розвитку багатьох патогенних гельмінтів. Розроблено цілком нову гельмінтологічну номенклатуру.
Боротьба з гельмінтозами в країні регламентована законодавством. Провідними гельмінтологічними закладами є Всесоюзний інститут гельмінтології і Інститут малярії, медичної паразитології і гельмінтології Міністерства охорони здоров'я СРСР. Виняткова роль у розвитку гельмінтології як науки і організації практичної боротьби з гельмінтами належить академікові К.І.Скрябіну (1878-1972) та його численним учням.
Тепер в країні працюють численні науково-дослідні інститути мікробіологічного і епідеміологічного профілю. Багато з них мають світовий авторитет. Це такі, як Інститут епідеміології і мікробіології ім. М.Ф.Гамалія АМН СРСР, Інститут вірусології ім. Д.І.Івановського АМН СРСР, Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К.Заболотного АН України, який довгі роки очолював академік В.Г.Дроботько.
Набутий радянською охороною здоров'я досвід у боротьбі з інфекційними хворобами став міжнародним досягненням. Наша країна виступає ініціатором боротьби з інфекційними хворобами у світовому масштабі і подає багатьом країнам велику допомогу в боротьбі з інфекціями.
Незважаючи на великі успіхи, досягнуті у боротьбі з інфекційними захворюваннями, органам охорони здоров'я як у плані науковому, так і на практиці потрібно багато ще зробити для зниження рівня інфекційних захворювань у країні, особливо кишкових і респіраторних, та вдосконалення науково обґрунтованого епідеміологічного нагляду за інфекціями.
