Для розвитку діагностики і лікування захворювань нервової системи велике значення мали фундаментальні дослідження останніх десятиріч з нейрофізіології, нейрогістології, нейрохімії та патоморфології. Добуто нові відомості про локалізацію функцій мозку та їх системну організацію. Велику увагу було приділено судинним захворюванням нервової системи (Є.В.Шмідт, Б.М.Маньківський). Було виявлено роль магістральних артерій голови у порушенні мозкового кровообігу, що дало змогу оперативним шляхом відновлювати прохідність артеріосклеротично змінених судин і ліквідувати загрозу емболій. Такі операції введено в практику в багатьох клініках.
Досягнення нейрогенетики набагато розширили знання з проблеми спадкових захворювань нервової системи.
Для практики охорони здоров'я велике значення мали результати вивчення таких нейроінфекцій, як кліщовий енцефаліт грипозні ураження нервової системи, лептоменінгіти, бічний аміотрофічний склероз та інші інфекції. Доведено роль вірусу в етіології бічного аміотрофічного склерозу, що дало підстави до проведення інтенсивних досліджень щодо природи інших хронічних захворювань нервової системи, можливо, такої ж етіології.
Розроблено новий підрозділ науки - дитячу невропатологію (С.М.Давиденков, Г.І.Россолімо, М.К.Боголєпов, Є.В.Шмідт та ін.).
Сергій Миколайович Давиденков (1880-1961) - видатний невропатолог, академік АМН СРСР. Закінчив медичний факультет Московського університету в 1904 p., працював у психіатричній губернській лікарні в Харкові, з 1912 p.-професор нервових хвороб у Харківському жіночому медичному інституті, в 1920-1925 pp.-професор нервових хвороб у Бакинському університеті, в 1925-1932 pp.-в Інституті гігієни і професійних захворювань ім. В.О.Обуха в Москві, з 1922 р. до останніх днів життя - в Інституті вдосконалення лікарів у Ленінграді. Йому належать видатні праці з нейрогенетики, з патофізіології м'язового тонусу при ураженнях мозкового кровообігу, дослідження особливої форми двохвильового кліщового енцефаліту; він створив велику школу вітчизняних невропатологів, які очолюють кафедри в багатьох медінститутах.
Значну роль у розвитку досліджень у психіатрії відіграло відкриття Всесоюзного наукового центру психічного здоров'я АМН СРСР, до складу якого входять інститути мозку, клінічної психіатрії та профілактичної психіатрії.
Досягнуто видатних успіхів у розвитку основних розділів психіатрії - загальної психіатрії та клініки ендогенних, екзогенних психозів, дитячої та геронтопсихіатрії.
Комплексне застосування медикаментозного лікування, фізіотерапії, трудотерапії дало змогу досягти в багатьох випадках позитивних результатів.
Поглиблене вивчення шизофренії - найпоширенішого в наш час психічного захворювання - дало змогу розробити оригінальну класифікацію, за допомогою якої у практиці можна з більшою ймовірністю прогнозувати у початкових стадіях дальший перебіг захворювання і планувати лікування (В.П.Протопопов). Сформульовано гіпотезу мембранотропних механізмів як основи біологічних порушень при цьому захворюванні. Удосконалено вчення про алкогольні психози, розроблено симптоматологію стадій алкоголізму, що дає змогу більш раціонально призначати терапевтичні і соціальні засоби лікування (В.О.Гіляровський, П.Б.Ганнушкін, В.П.Осипов та ін.).
Василь Олексійович Гіляровський (1876-1959) - академік АМН СРСР. По закінченні Московського університету в 1899 р. працював у Харківській губернській психіатричній лікарні, в 1917-1959 pp.-професор психіатрії II Московського медінституту, в 1945-1952 pp.-директор Інституту психіатрії Міністерства охорони здоров'я СРСР. У своїх працях досліджував анатомічні основи психозів, вивчав проблему галюцинацій, шизофренію, психогенію, неврози, органічні та інфекційні психози, розробив питання про псевдоорга-нічне недоумство на грунті стійкого' гальмування головного мозку, вивчав і впровадив у лікувальну практику електросон.
В.О.Гіляровський створив велику школу вітчизняних психіатрів.
Останнім часом значна увага приділяється вивченню хвороби Альцгеймера, частота якої збільшилася у зв'язку з «постарінням» населення.
