Лікарі - жертви сталінських репресій | hismed.net

Вхід

Жертви сталінських репресійВ історії нашої держави чимало трагічних сторінок. Сьогодні, в період перебудови і гласності, з усією мужністю і правдивістю розкриваються негативні явища, пов'язані з культом особи Сталіна, повертаються імена жертв масових репресій, у тому числі багатьох медиків - учених і лікарів-практиків.

У перші десятиліття Радянської влади в умовах господарської розрухи нерідко виникали масові епідемії. І ті, хто був у перших рядах борців з цими епідеміями, зазнали наклепницьких обвинувачень, що зловмисно поширювались з антинародною, антидержавною метою. Така доля спіткала передусім відомих мікробіологів і епідеміологів, учнів і продовжувачів справи І.І.Мечникова, що очолювали наукову й оперативну протиепідемічну діяльність у різних центрах країни. Загинули С.В.Коршун (1868-1931), С.І.Златогоров (1873-1931), І.Г.Савченко (1862-1932), В.А.Барикін (1875-1942), С.М.Щасний (1875-1943) та багато інших. Немає точних відомостей про загибель С.М.Никанорова, засновника й керівника «Мікроба» (Саратовського мікробіологічного інституту) - ініціатора і керівника боротьби з чумою в південно-східних районах країни - Нижньому Поволжі, Північному Кавказі, Південному Уралі, Прикаспії, який перепинив поширення чуми у центральні райони країни.

Було ув'язнено Л.О.Зільбера, видатного вченого, що запропонував вірусну теорію раку і мав великі заслуги у боротьбі проти багатьох інфекційних захворювань. Десять років провів у виправно-трудових таборах професор-біохімік В.В.Оппель та багато інших.

Як вороги народу знищувались і керівники радянської охорони здоров'я. Так, у 1937 р. було арештовано і згодом розстріляно першого (після утворення союзного Наркомату охорони здоров'я) народного комісара охорони здоров'я Г.Н.Камінського (1895-1938), в 1938 р. така ж доля спіткала його наступника М.Ф.Болдирєва, С.І.Канторовича - заступника наркома охорони здоров'я. Так само було знищено В.А.Кенгеларі (1883-1937), першого заступника наркома охорони здоров'я СРСР, колишнього начальника Військово-медичної академії ім. С.М.Кірова, М.І.Баранова (1886-1938), начальника Військово-санітарного управління, колишнього заступника наркома охорони здоров'я УРСР, Н.І.Тихомирова, заступника начальника Військово-санітарного управління і багатьох інших. Усіх їх офіційною постановою реабілітовано посмертно. Репресії торкнулися і багатьох місцевих керівників охорони здоров'я. Загинули М.Г.Тракман, який керував охороною здоров'я у Західному Сибіру, О.М.Щербаков - завідувач Саратовським губздороввідділом, С.Д.Асфекдіаров (1889-1938) - нарком охорони здоров'я Казахської РСР та ін. (також реабілітовані посмертно).

Великою втратою була загибель професора Д. Д. Плетньова (1873-1941), визначного фахівця з хвороб серця, блискучого лектора. Це була людина великої громадянської мужності. Разом з Д.Д.Плетньовим було засуджено відомих терапевтів І.М.Казакова - засновника і директора Інституту лізатів, Л.Г.Левіна - заступника головного лікаря Кремлівської лікарні. «Справу» їх було штучно приєднано до політичного процесу «правотроцькістського блоку». Цих лікарів звинувачували в тому, що вони «шкідницькими методами» умертвили М.Горького, В.Р.Менжинського, В.В.Куйбишева. І.М.Казакова і Л.Г.Левіна було розстріляно, професора Плетньова засуджено на довічне ув'язнення (адже засудження 66-річної людини на 25 років виправно-трудових таборів, власне, й було довічним). Всупереч прийнятій версії про смерть Д.Д.Плетньова влітку 1953 р. в одному з колимських таборів, за останніми відомостями (БСЗ и БМЗ) його було розстріляно 11 вересня 1941 р. Справжньою причиною засудження лікарів було не вигадане умертвіння ними М.Горького, В.Р.Менжинського, В.В.Куйбишева, а цілком реальні події 1932p.: самовбивство Н.С.Аллілуєвої, дружини Й.В.Сталіна, яка покінчила життя самогубством пострілом з револьвера у скроню. Істинну причину смерті знали А.Ю.Канель, головний лікар Кремлівської лікарні, її заступник Л.Г.Левін і професор Д.Д.Плетньов. Перші двоє наступного після трагічної події ранку (09.02.1932) бачили труп Н.С.Аллілуєвої з вогнепальною раною у скроні. Всім трьом було наказано підписати брехливий медичний бюлетень про смерть від апендициту. Вони відмовилися це зробити. Бюлетень підписали інші лікарі, а доля непокірних медиків склалася трагічно - А.Ю.Канель, правда, «встигла» померти в 1936 р.

Серед репресованих на особливу увагу заслуговує X.Г.Раковський (1873-1941) - видатний діяч міжнародного революційного руху і водночас учений-медик (по закінченні 1897 р. медичного факультету в Монпельє (Франція) опублікував працю «Етіологія злочинності і виродження»).

З 1919 по 1923 р. Христіан Георгійович Раковський був Головою Ради Народник Комісарів УРСР, а також головою Революційної військової ради Південного фронту, головою республіканської Надзвичайної комісії по боротьбі з епідеміями та ін. Справжнє ім'я - Станчев Кристю Георгієв, болгарин, народився у місті Котні, революційний псевдонім - Раковський - зберігав протягом усього життя. Працював кілька років у Румунії, де 1905 р. допоміг повсталим військовим морякам з броненосця «Потьомкін», що висадилися у Констанці на румунський берег.

В Росії X. Г. Раковський - учасник Iі III з їздів Рад. Член РСДР11 з 1917 р учасник семи з'їздів партії -з VIII по XIV. З 1919 по 1927 р. був членом ЦК партії. З вересня 1918 p. - начальник Політуправління Червоної Армії Член президії ВЦИК, один із засновників Комуністичного Інтернаціоналу член радянських делегацій на міжнародних конференціях. У 1925 - 1927 pp. - радянський посол в Англії, потім у Франції. У 1927 р. на XV з'їзді X.Г.Раковського було виключено з партії «за зв'язок з троцькістсько-зінов’євським блоком», у 1935 р. відновлено в партії. З 1934 р. аж до арешту в 1937 р працює в Наркомздоров'ї РРФСР. У жовтні 1934 р. очолював радянську делегацію на XV Міжнародній конференції Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Токіо. Брав активну участь у роботі наукових інститутів виступав на конференціях, організовував нові інститути - нейрохірургії, офтальмології Розробив пропозицію про об'єднання діяльності наукових інститутів-прототип майбутньої Академії медичних наук, яку було організовано у 1944 р У 1938 р. засуджений у справі про «правотроцькістський блок» на 20 років ув'язнення. Розстріляний 14 вересня (за іншими даними - 3 жовтня) 1941 р. Реабілітовано X.Г.Раковського спеціальним судовим рішенням у лютому 1987 p., відновлено в партії у липні 1988 р.

Бурхливим і дуже тяжким було життя відомого радянського вченого - професора хірургії і церковного діяча В.Ф.Войно-Ясенецького.

Валентин Феліксович Войно-Ясенецький (1877-1961) - видатний професор хірургії - народився в Керчі в сім'ї фармацевта. В 1903 р. закінчив медичний факультет Київського університету. З 1905 по 1916 р. працював земським хірургом у Симбірській, Саратовській і Ярославській губерніях. Особливу увагу він звертає на хірургічне лікування гнійних уражень, на застосування місцевої анестезії. На власні кошти організує дослідну лабораторію. В 1915 р. опублікував монографію «Регіонарна анестезія», яку в 1916 р. захистив як докторську дисертацію. В 1916 р. обіймає посаду головного лікаря міської лікарні в Ташкенті. В 1919 р. його вперше арештовують, але невдовзі випускають. в. 1920 р. стає завідуючим кафедрою топографічної анатомії і оперативної хірургії Середньоазіатського державного університету, продовжує багато оперувати.

В 1921 p., не припиняючи своєї лікарської діяльності, В. Ф. Войно-Ясенецький постригся в монахи і прийняв ім'я Луки, а в 1923 р. став архієреєм. У цьому ж році його вдруге ув'язнюють і відправляють на трирічне заслання до Єнісейська і Туруханська. В 1926 р. він повертається до Ташкента і продовжує свою лікарську і церковну діяльність. Його призначають архієпископом Туркестанським. В 1930 р. його знову арештовують і відправляють на заслання до Архангельська (до 1933 p.). І на засланні він продовжує оперувати хворих і намагається відправляти церковну службу. З 1934 по 1937 р. він працює в Андижані, а потім у Ташкенті керівником відділу Інституту невідкладної допомоги. У грудні 1937 р. його знов арештовують і тримають 2 роки в тюрмі, а потім відправляють на заслання у Красноярський край (с. Велика Мурта). У вересні 1941 р. переводять у Красноярськ і призначають консультантом госпіталів Красноярського краю. Реабілітовано його в 1943 р. і звільнено з заслання. В 1944 р. В.Ф.Войно-Ясенецького переводять у Тамбов консультантом госпітальної бази. Одночасно Указом Патріарха його призначено архієпископом Тамбовським і Мічурінським. У цьому ж році йому за наукову розробку нових хірургічних методів лікування гнійних захворювань і поранень, викладену в наукових працях «Начерки гнійної хірургії» (1934 р.) та «Пізні резекції при інфікованих вогнепальних пораненнях суглобів» (1944 p.), присуджена Сталінська премія І ступеня (200000 крб.). Частину цієї премії (130 тис. крб.) В.Ф.Войно-Ясенецький переказав на допомогу дітям-сиротам. Він продовжує багато оперувати, в основному при гнійному остеомієліті, ускладнених ураженнях кульшового суглоба, консультує і вчить лікарів, крім того, сумлінно виконує свої архієпископські обов'язки. В 1946 р. В.Ф.Войно-Ясенецького призначають архієпископом Сімферопольським і Таврійським. Він продовжує консультувати і оперувати в госпіталі до 1951 p., коли став втрачати зір. Багато уваги приділяє духовному наставництву. За 38 років він (за його підрахунками) виголосив понад 1250 проповідей, з яких 750 було записано (12 великих томів). Рада Московської духовної академії обрала В.Ф.Войно-Ясенецького почесним членом. Помер архієпископ Лука на 85-му році життя. Поховано його у Сімферополі на міському кладовищі.

Серед трагедій, пережитих радянськими медиками, чи не найбільша - це так звана «справа лікарів». Не випадково Генеральний секретар ЦК КПРС М.С.Горбачов у своїй промові 2 листопада 1987 р. на урочистому засіданні, присвяченому 70-річчю Великого Жовтня, говорячи про допущені в минулому злочинні беззаконня, назвав як «сфабриковану» поряд з «ленінградською справою» і «справу лікарів». За задумом ініціаторів, ця справа загрожувала надзвичайно тяжкими наслідками не тільки тим, хто був безпосередньо віднесений до неї, а й досить широкому колу осіб. Тільки смерть Сталіна і пов'язане з цим замішання у «верхах» затримали розвиток справи і дали їй зворотний хід. Про зміст «справи» чітке уявлення дають офіційні документи.

Повідомлення ТАРС «Арешт групи лікарів-терористів» було опубліковано 13 січня 1953 року. Серед учасників цієї групи опинились професори М.С.Вовсі, В.Н.Виноградов, М.Б.Коган, П.І.Єгоров, Я.Г.Етінгер, О.М.Грінштейн та ще 15 осіб. Повідомлялося, що слідством встановлено, ніби учасники терористичної групи, використовуючи своє становище лікарів і зловживаючи довір'ям хворих, умисне підривали здоров'я останніх, свідомо ігноруючи дані об'єктивного дослідження хворих, ставили їм неправильні діагнози, які не відповідали справжньому характеру їхніх захворювань, а згодом неправильним лікуванням губили їх. У повідомленні «лікарі-злочинці» звинувачувались у намаганні передусім умертвити радянських керівних військових, вивести їх з ладу й ослабити оборону країни. Серед «умертвлених» лікарями з докладним зазначенням «вигаданого діагнозу і свідомо неправильного лікування» було названо на першому місці О.О.Жданова і О.С.Щербакова, а також інших. «Лікарі-шкідники» звинувачувалися також у шпигунстві, у платній службі розвідкам ворожих країн. Особливо підкреслювалося значення в цьому зв'язку єврейської міжнародної організації «Джойнт», яка позірною доброчинністю маскує свої фактично антирадянські цілі; на службі «Джойнт» начебто перебували всі «викриті» лікарі-євреї. Зокрема, М. С. Вовсі (під час Великої Вітчизняної війни - головний терапевт Радянської Армії) начебто отримав «директиву» «Джойнта» про умертвлін-ня радянських військових кадрів.

Слідство велося недозволеними методами. Один з притягнутих у «справі лікарів» - професор Я.Л.Рапопорт згадує, як арештована раніше лікар Кремлівської лікарні розповідала йому про очну ставку з М.С.Вовсі, В.Н.Виноградовим, В.X.Василенко, під час якої вони «викривали» її в тому, що при лікуванні хворих вона виконувала їхні «шкідницькі» вказівки: «Мені здавалося, що я бачу перед собою божевільних...».

Інформація про припинення «справи лікарів» з явилася в газетах 4 квітня 1953 р. і була передана по радіо: «Міністерство внутрішніх справ здійснило перевірку всіх матеріалів попереднього слідства та інших даних у справі групи лікарів, обвинувачених у шкідництві, шпигунстві і терористичних діях щодо активних діячів Радянської держави. Внаслідок перевірки встановлено, що притягнутих у цій справі... було арештовано колишнім Міністерством державної безпеки неправильно, без будь-яких законних підстав... Встановлено, що показання арештованих, які начебто підтверджують висунуті проти них звинувачення, добуто працівниками слідчої частини колишнього Міністерства державної безпеки застосуванням недопустимих і суворо заборонених радянськими законами прийомів слідства... На підставі висновку слідчої комісії арештовані... повністю реабілітовані і з-під охорони звільнені. Осіб, винних у неправильному веденні слідства, арештовано й притягнуто до кримінальної відповідальності». Старшого слідчого у цій справі М.Д.Рюміна було засуджено до найвищої міри покарання - розстрілу.

У доповіді на Всесоюзному з'їзді лікарів 17 жовтня 1988 р. міністр охорони здоров'я СРСР Є.І.Чазов зазначав: «...Тяжкі наслідки мала так звана «справа лікарів». Йдеться не лише про фізичні і моральні муки, яким було піддано видатних представників нашої медицини. Було завдано шкоди престижу лікарського фаху, набули вжитку протиприродні терміни «лікарі-вбивці», «вбивці у білих халатах».