Великих успіхів досягла в Римі хірургія. Найвидатнішим хірургом тих часів був Антілл, ім'я якого ми знаходимо у всіх підручниках оперативної хірургії аж до наших часів. Жив він у II-III ст. н. е.; про його праці ми знаємо лише з виписок у творах інших авторів. Антілл перший подав опис операції аневризми з перев'язуванням судини у приводній і відвідній частинах аневризматичного мішка з наступним його розрізом і тампонадою.
Хірургічний інструментарій, знайдений при розкопках Помпеї, яка загинула під час виверження Везувію в 79 р. н. е.
Він докладно описав пластичні операції пошкоджених повік, носа. Операцію катаракти він не зводив до зміщення кришталика у склисте тіло, як це робили з давніх часів його попередники, а усував змінений кришталик через розріз ока. Набір хірургічних інструментів римських хірургів був дуже багатий, виготовлялись вони з цільного куска металу, мали зручну конструкцію. Складність відомих у ті часи операцій з хорошими результатами дає підставу думати, що хірурги вже в ті часи особливу увагу приділяли чистоті своїх рук, інструментів, операційного поля. Успішності операцій сприяло те, що для промивання ран, можливо, й для миття рук та інструментів вони широко використовували гаряче червоне вино, яке має певні антисептичні властивості.
За часів імперії в Римі було створено міську лікарську організацію на чолі з archiater palantini; в його розпорядженні були районні лікарі archiater popularis. За імператора Севера (225- 235) утримання медичних шкіл для підготовки лікарів перейшло на державний кошт.
Навчання проводилось не лише теоретично, а й біля ліжка хворих і інколи великими групами. В одному з віршів відомого римського поета Марціала жартівливо розповідається про хворого, якого обстежували учні:
Нездужаєш, ти відповідаєш,
А що з тобою?
Сто учнів прийшло Вивчати мою хворобу,
Сто рук, як лід холодні,
Вивчали моє тіло,
Гарячки не мав,
А зараз маю чималу.
Подібні школи було створено у великих провінціях імперії.
Гідролікувальні і спортивно-розважальні споруди (терми) імператорського Риму (212 р. н. е.).
У Римі та великих містах працею рабів було споруджено централізовані водопроводи, каналізації. Громадські бані в Римі (терми) могли обслуговувати разом багато сотень осіб. Гігантський акведук цього міста зберігся до наших часів.
Найдавніші законоположення римлян, які дійшли до наших днів (наприклад, «Закон дванадцяти таблиць»), містили постанови санітарного характеру - заборону поховань всередині міста, вказівки щодо благоустрою кладовищ, розпорядження користуватися для пиття гірською джерельною водою, а не водою з річки Тібр та ін. Спостереження за здійсненням цих заходів входило в обов'язки спеціальних чиновників - едилів (не лікарів). Були едили для спостереження за утриманням ринків, за будівництвом. Едилів іменували також кураторами, Так, були, наприклад, куратори водних джерел curatores aquarum.
За часів Римської імперії в медичній науці набагато розширились, порівняно з часами Гіппократа, знання про будову і функції організму; в зв'язку з удосконаленням діагностичних засобів виникла можливість виділити численні окремі захворювання. Цьому, як і збільшенню арсеналу лікувальних засобів, сприяло взаємне ознайомлення і збагачення медичними здобутками багатьох країн Заходу і Сходу, які об'єднував Рим. Виняткова заслуга в розвитку медицини і надалі належить грецьким лікарям, в руках яких фактично була медична справа в імперії. Освічені кола римлян мало уваги приділяли медицині, не дуже шанували медичну професію. Що ж до греків, то вони, як підкорений народ, позбавлений можливості брати активну участь у державних і громадських справах, охоче займались медициною, оскільки в часи імператорського Риму вчені-лікарі діставали право римських громадян, що давало певні привілеї.
У Римській імперії антична медицина досягла свого найвищого розвитку. Вона майже зовсім звільнилась від впливу жерців, окреслилась як окрема галузь знання, тісно пов'язана з усіма природничими науками. Прогресивні лікарі почали розуміти захворювання не як кару богів та вселення злих духів, а як наслідок матеріальних причин. У справі медичної допомоги, передусім в армії, почали застосовувати заходи державного характеру. Саму людину передові вчені почали розглядати не як творіння надприродної вищої сили, в яку бог вдунув безсмертну душу, а як витвір самої природи - землі, із смертним тілом і душею, яка є лише духовним проявом життя тіла і підпорядкована всім його змінам. Про це Лукрецій писав:
Ми бачимо, що розум одночасно з тілом народжується
І одночасно з ним росте і старіє з ним разом.
Також піддається душа і турботам, і горю, і страху...
А тому належить їй бути підвладній і смерті...
Віджиле все витісняється новим,
І речі відновлюються одні з одних неодмінно.
Так виникає завжди постійно одне з іншого.
У власність життя нікому не дається, а тільки на час.
(«Про природу речей»)
Всупереч цим переконанням Лукреція і його послідовників, в наші часи, через 2 тисячі років, існує ще багато релігій, які підтримують у свідомості людей пережитки віри про існування в людині безсмертної душі і всяких надприродних сил, що є тяжким гальмом у русі людства вперед.
Медицина в стародавньому Римі. Частина 1
Медицина в стародавньому Римі. Частина 2
Медицина в стародавньому Римі. Частина 3. Гален
Медицина в стародавньому Римі. Частина 4
