Найвидатнішим лікарем-ученим середніх віків заслужено вважається Ібн-Сіна (латинізоване його ім'я Авіценна), якого давні історики медицини називали Princeps medicorum (глава лікарів).
Абу Алі Ібн-Сіна (980-1037) народився в селі Афшані коло Бухари. Жив він у період економічного і культурного розквіту держави Саманідів. Високообдарована від природи людина, він уже замолоду визначався своїми здібностями і мав можливість поповнювати свої знання у великих книгосховищах бухарської бібліотеки. Переїхавши з політичних причин у Хорезм, Ібн-Сіна працював у товаристві найвидатніших учених Сходу, поміж яких був і Аль-Біруні. Це дало змогу Ібн-Сіні розширити обсяг своїх знань у різних галузях. Ібн-Сіну вважали вільнодумцем, безбожником, він зазнав за життя багато переслідувань, незгод, навіть був ув'язнений у тюрмі. Помер він на 57-му році життя у Хамадані (Іран), де до наших часів зберігається його могила-мавзолей.
Ібн-Сіна був енциклопедистом, як і багато інших учених в давнину. Він залишив праці з філософії, математики, фізики, астрономії, хімії; медицині він присвятив близько 20 праць. Світову славу приніс йому п'ятитомний твір з медицини «Канон лікарської науки», який був основним підручником протягом п'яти століть для всіх медичних шкіл не лише Сходу, а й Заходу. Канон Ібн-Сіни в XII ст. було перекладено на латинську мову. Цей переклад було видано ЗО разів. В арабських країнах його видають і тепер. Академія наук Узбецької РСР здійснила вперше в світі повний переклад «Канону лікарських наук» узбецькою і російською мовами (1950 p.).
У Каноні Ібн-Сіни, як ні у жодному тогочасному підручнику, в стислій формі, зрозумілою мовою, з винятковою послідовністю викладаються в певній системі основні галузі всієї тогочасної медицини. У першій книзі Канону подано тогочасні відомості з анатомії, загальної терапії, про функції органів; у другій частині - вчення про ліки та їхню дію; у третій - даються описи окремих захворювань і лікування їх, за звичаєм тих часів, захворювання викладаються «а capite ad calcanem (від голови до п'ят)»; у четвертій книзі - хірургічні захворювання, вчення про гарячки, косметика; у п'ятій - рецептура, речовини, що використовуються як протиотрута.
В основу викладу медицини Ібн-Сіна поклав учення Арістотеля, Галена, досвід індійських, середньоазіатських лікарів та свої власні спостереження і великий практичний досвід. Він описав клінічну картину чуми, відрізняв від прокази слоновість, визначав можливість передачі захворювань через повітря, воду, грунт. У Каноні даються вказівки щодо гігієни житла, одягу, харчування, причому розглядається харчування окремо для дітей, дорослих і людей похилого віку. Особливого значення у збереженні здоров'я Ібн-Сіна надавав фізичним вправам, правильному режимові харчування і сну. У хірургічному розділі дається опис операцій, серед них трахеотомії, витину каменів, ампутацій, лікування травматичних ушкоджень. Для лікування свіжих ран рекомендується промивати їх вином, накладати шви.
Ібн-Сіна вважав, що для збереження здоров'я і взагалі для успіху лікування велике значення мають душевний спокій і рівновага. Це він доводив, зокрема, своїм класичним експериментом з двома баранами, яких він утримував на однаковому харчовому режимі. Клітку одного з них він ставив поруч з кліткою вовка. Цей баран, незважаючи на ситий корм, швидко чахнув і гинув, тоді як другий, що не мав такого сусіди, перебував довгий час у доброму стані. Щодо походження психічних захворювань Ібн-Сіна не поділяв загальнопоширеного в той час погляду на них як на хвороби демонічного походження. Причиною їх він вважав або навколишні умови, або те чи інше соматичне порушення. Доказ цього він бачив у випадінні чутливості, певних функцій після травм головного мозку.
У своєму вченні про мізаджу - індивідуальну природу кожної людини (східна інтерпретація античних теорій про темпераменти) - Ібн-Сіна підносив нерозривну єдність фізичної, моральної й естетичної сторін; в останній особливе місце він відводив музиці, присвятивши їй спеціальні роботи. Проблеми медицини знайшли також своєрідне художнє втілення у творчості Ібн-Сіни. Відома його «Поема про медицину» («Уружуза фі-т-тібб»), яка не раз була перекладена на різні мови і обросла солідним коментарем. Ібн-Сіна дуже дорожив своєю поемою. «Я одягнув її,- писав він,- у досконалі шати і тішився нею, убраною в мантію Краси» (Исхаков В. И.- Ибн-Сина и его ан-тичнне предшественники. Зтюдьі о здоровье.- Ташкент.- 1987.- С. 31-32).
Світогляд Ібн-Сіни не був вільний від суперечностей. З одного боку, він цінував спостереження й досвід, наближався до розуміння закономірності явищ природи, з другого - віддавав певну данину містиці, займався тлумаченням сновидінь. Так і в медицині він, поряд з новаторськими ідеями і передовими на той час загальними поглядами, допускав застосування з лікувальною метою деяких нераціональних засобів і прийомів.
Вільнодумство Ібн-Сіни, його виступи проти фанатиків і офіційного ісламу викликали ненависть реакції. Він зазнавав переслідувань, особливо в останні роки життя в Ірані, де на той час посилилася реакція. Представники офіційного ісламу вважали Ібн-Сіну - і не без підстав - невірним і єретиком. В одному із своїх сатиричних памфлетів він писав:
Що ж, так воно і є: у суспільстві ослів
Якщо ти не осел, тебе невірним звуть.
У 1980 р. за закликом ЮНЕСКО в різних країнах відзначалося тисячоліття з дня народження Ібн-Сіни. Особливо урочисто було відзначено цю дату в СРСР: споруджено пам'ятники Ібн-Сіні, видано російською, туркменською і таджицькою мовами Канон, інші наукові та поетичні праці видатного вченого.
Медицина в Арабських Халіфатах. Частина 1
Медицина в Арабських Халіфатах. Абу Алі Ібн-Сіна. Частина 2
