Вхід

Медицина в Арабських ХаліфатахАль-Біруні, про якого вже згадувалось, належить капітальна праця «Фармакогнозія - Китай ас-сайдина». В ній різними мовами описано 107 ліків мінерального походження, 101 - тваринного, 950 - рослинного. Наводяться ліки не тільки середньоазіатського походження, а й з Китаю, Індії, Тібету, Вірменії, Грузії, Італії, африканських та інших країн, що свідчить про широкі як на той час міжнародні медичні зв'язки.

Як уже зазначалося, в усіх арабських халіфатах були шпиталі. Великі шпиталі з медичними школами були в Багдаді, Каїрі, Кордові. Багдад у часи свого розквіту мав близько 2 мільйонів жителів; за своєю архітектурою, благоустроєм, культурними закладами він вважався найкращим містом тогочасного світу. За халіфа Аль-Мамуна було утворено у Багдаді спеціальний заклад, в якому видатні вчені перекладали на арабську мову класичні праці греків, римлян з різних галузей знання. У медичній школі навчались особи різних національностей і релігій; навчання провадилось теоретично і біля ліжка хворих у шпиталях. У шпиталі міста працювало 25 лікарів різних спеціальностей: хворих розміщували по відділах залежно від характеру захворювань. У бібліотеці було зібрано багато тисяч рукописів. Коли в 1280 р. монголи захопили місто, то викинуті ними в Тігр рукописи, за свідченням арабського історика, «створили мовби міст з одного берега до другого».

З лікарів Багдада крім Разеса тривалий час великою популярністю користувались двірські лікарі багатьох халіфів з родини Бахтішуа. Окремі з них брали активну участь у перекладі класичних медичних праць і доповнювали їх описами результатів своїх спостережень.

За складом учених і організацією навчання особливо славилась медична школа в Кордові. В X ст. в Кордові був один мільйон мешканців, 900 громадських лазень, 17 різних наукових закладів, 70 бібліотек, в яких зберігалось 600 тисяч рукописів. Чудові пам'ятки маврітанської архітектури, що частково збереглись у Кордові, дивують своєю довершеністю і в наші часи. Серед багатьох учених Кордовського халіфату виділяється Авен-зоар (Абу-Мерван Ібн-Зохр, 1091-1162). Він критично ставився до Галена, Авіценни, вважав, що у практиці потрібно грунтуватись не на авторитетах, а на власному досвіді. В експерименті на тваринах Авензоар вивчав трахеотомію, рекомендував у разі потреби використовувати для штучного харчування зонд через стравохід, живильні клізми.

Його учнем був Аверроес (Ібн-Рошд, 1126-1198), видатний математик, філософ і лікар. Він залишив трактат з 7 книг, в яких описав гарячкові та очні захворювання, доводив особливе значення для зору ретини. У своїх працях він дотримувався погляду про вічність матерії і руху, тому на Сході й Заході його вважали єретиком. Життя Аверроеса подібне до життя Авіценни: він був на високих адміністративних посадах, але згодом і йому довелося зазнати тюрми і злиднів.

Заслуговують на увагу наукові праці Ібн-аль-Катіба (1313- 1374), який під час епідемії чуми в 1348 р. настирливо доводив, всупереч багатьом противникам, контагіозність її. «Як свідчать багатолітні спостереження,- писав він,- поширюється вона внаслідок прямого зіткнення з хворим. Запитують, як ми можемо прийняти теорію зараження, коли релігія заперечує проти цього. На це я відповідаю: перенесення внаслідок зіткнення доведено досвідом, спостереженнями та іншими вірогідними фактами. Реальність зараження стає очевидною, коли переконуються, що досить зіткнутися з хворим, щоб захворіти, і навпаки, ізоляція дає вам захист від неї. Хвороба передається не лише внаслідок зіткнення, а й одягом, посудом і навіть сергами з вух хворої». Такий погляд на шляхи поширення чуми та інших епідемічних захворювань знаходимо лише через 200 років у працях італійського вченого Фракасторо.

З арабських шпиталів найдосконаліше, для тих часів, обладнаним вважався шпиталь Аль-Манзора в Каїрі, побудований у 1283 р. Тут були окремі відділи для чоловіків і жінок, хворих розміщували залежно від характеру захворювань в окремих будинках з водопостачанням. Кожен відділ мав різні білизну і ковдри залежно від потреб. Ліки виготовлялись у спеціальному приміщенні; при шпиталі були бібліотека і приміщення для занять головного лікаря з лікарями. Лікування було безплатним для всіх верств населення, як оголосив халіф, відкриваючи шпиталь, «для рівних мені і нижчих,, для начальників і підданих, для еміра і воїна, для дорослих і дітей, для вільних і невільників, для чоловіків і жінок»

Одним з головних лікарів шпиталю Аль-Манзора в Каїрі був Ібн-Ан-Нафіс (1210-1288), автор медичної енциклопедії, трактатів з офтальмології, про загальні причини захворювань і коментаря до анатомії в Каноні Авіценни.

В останній роботі Ан-Нафіс докладно описав мале коло кровообігу. Описуючи серце, він зазначав: «Перегородка, що відокремлює два шлуночки, має таку ж міцність, як і інші частини серця, через неї не може проникнути ні кров, ні пневма. Думка тих, хто вважає, що ця перегородка порозна, є архіпомилковою». Ця визначна робота, яка свідчить, що Ан-Нафіс, можливо, робив секції людського трупа, експериментував на тваринах, оскільки чітко описав мале коло кровообігу і будову серця майже на три сторіччя раніше від учених Заходу (Сервета, Коломба, Цезальппіно, Гарвея), на жаль, стала широко відомою лише після опублікування її в 1933 p. М. Майєрдорфом.

Прихильність арабських халіфів до створення при своїх резиденціях свого роду учених академій, збирання наукових рукописів, запрошення учених із забезпеченням їм певних умов для роботи лише подекуди можна пояснити справжнім інтересом до науки, здебільшого це робилося лише з марнославства, бажання наслідувати один одного. Становище учених було дуже непевним, залежно від сваволі деспотів. Тих, хто не задовольняв якої-небудь примхи володаря могли не лише образити словом, а й побити, ув'язнити, вбити. Прикладів таких багато. Разес осліп на око після удару халіфа. Аль-Катіба було задушено в Фесі, Ісаак-Йоганніта кинуто у в'язницю за відмову дати халіфові Аль-Мамуну отрути для отруєння небажаних йому осіб; про долю Авіценни та Аверроеса ми вже згадували. Особливо часто така доля чекала учених-лікарів з прогресивним світоглядом, гідних своєї високогуманної професії.

Зберігся запис своєрідної за змістом молитви Мусія Маймоніда (XIII ст.), лікаря халіфа Саладіна: «Підтримай мої сили і моє серце, щоб завжди бути готовим допомагати бідним і багатим, другові й недругу, доброму і злому; зроби, щоб мій розум був ясним біля ліжка хворого, зроби так, щоб мої хворі мали довір'я до мене і моїх знань; віддали від ліжка хворих дурисвітів, тьму рідних з їхніми тисячами порад і всезнайок, бо це люди небезпечні; дай мені сили, бажання, можливість дедалі збагачувати свої знання. Сьогодні я можу відкрити для себе те, про що не підозрював учора, бо коло знання велике і розум людський проникає дедалі більше вперед».

З учених-лікарів Сходу слід ще відзначити Абул-Казіма, Осейбію й Алхацена. В працях Абул-Казіма збереглася з ілюстраціями «Хірургія» Павла Егінського. Абул-Казім оперував грижі, робив витини каменів, операції на очах та інші, знезаражуючи рани вином, відваром хвої, а також припіканням розжареним металом.

Осейбія (1204-1269) з Дамаска був автором першої праці з історії медицини. В ній ми знаходимо біографії 400 лікарів, відомості про медичні школи й госпіталі.

Алхацен (Ібн-аль-Хайсам, 965-1039) з Басри був не лише лікарем, а й видатним фізиком та математиком. Він вивчав закони заломлення проміння в середовищах ока. Введені ним позначення частин ока - рогівка, кришталик та ін.- збереглися до наших днів. Йому приписують винайдення окулярів, які доти були відомі лише в Китаї.

Значне місце у спадщині лікарів арабських халіфатів займали питання особистої гігієни. Ще в X ст. у Північній Африці було написано «Настанови щодо дієти», згодом в цю працю багато разів вносилися доповнення. Лікарям халіфатів належить ряд афоризмів про переваги профілактичної медицини, наприклад,- «Якщо ти можеш вилікувати хворого ліками або дієтою, вибирай дієту». Слід нагадати, що в античному світі під дієтою (біаїта) розуміли не тільки режим харчування, а й загалом здоровий спосіб життя.

Арабські лікарі значно розширили кількість рослинних і мінеральних лікувальних засобів. Створення у великих арабських містах перших громадських аптек сприяло розвиткові окремої галузі медичної науки - фармації.

У медицині, як і в інших галузях, давався взнаки багатоплемінний характер культури халіфатів. Визначними діячами у медичній практиці й науці були представники численних народів, що населяли або були пов’язані з ними економікою і культурою,- араби, согдійці (до речі, согдійцем за походженням був Ібн-Сіна), сірійці, хорезмійці, таджики, іранці (перси), азербайджанці, вірмени, єгиптяни (копти), євреї, маври, бербери та ін. Визначні лікарі працювали в Бухарі, Хорезмі, Багдаді, Дамаску, Каїрі, Самарканді, Кордові та інших містах.

Велику позитивну роль у розвитку медичних знань відігравали коментатори й перекладачі медичної літератури з арабської мови на латинську - універсальну наукову мову Західної і Середньої Європи. Ці перекладачі - арабісти Костянтин Африканський, Герард Кремонський та інші - зробили надбанням європейського наукового світу праці арабських лікарів, а також збережену й збагачену ними спадщину античної медицини. Медицина халіфатів є цінним джерелом дальшого прогресивного розвитку медицини.

Медицина в Арабських Халіфатах. Частина 1

Медицина в Арабських Халіфатах. Абу Алі Ібн-Сіна. Частина 2

Медицина в Арабських Халіфатах. Частина 3