Вірменія і Грузія - країни стародавньої культури. Вже в II ст. до н. е. існувала рабовласницька самостійна вірменська держава, яка досягла найвищого свого розвитку за царя Тиграна II (95-56 pp. до н. е.).
У І ст. до н. е. у Вірменії спеціально культивували лікарські рослини. Стародавні вірменські лікувальні засоби (вірменська глина, вірменська бура, вірменська селітра) були поширені у багатьох країнах. В III ст. н. е. у Вірменії існували громадські лікувальні заклади, притулки-ізолятори для хворих на проказу. Лікарі одержували освіту в Афінах, Александрії. З прийняттям у IV ст. християнства розширилися культурні зв'язки Вірменії з Візантією.
Перші відомі у світі великі цивільні лікарні були засновані у IV ст. н. е. в Каппадокії, населеній вірменами області Малої Азії ( лікарні у Кесарії й Савастії).
У V ст. вірмени мали вже свою писемність старовірменською мовою (грабарі). Підкорення Вірменії в VII ст. арабами, в середині XI ст. турками-сельджуками призвело до масової еміграції населення з Вірменії.
Лікарів-вірменів згадують перші літописці при княжих дворах на Русі. Вірменські лікарі разом з лікарями-греками і сірійцями відіграли значну роль в обізнанні народів арабських халіфатів з античною медичною літературою.
З вірменської родини Бахтішуа (VIII-X ст.) вийшло багато відомих лікарів, які збагатили арабську медицину перекладами античних праць і своїми оригінальними творами. Найвидатнішим лікарем Вірменії був Мхитар Гераці (XII ст.), автор першої великої праці народною вірменською мовою «Розрада при гарячках», в якій він дотримується матеріалістичних поглядів на походження і лікування захворювань. Він вважав, що деякі професії шкідливі для здоров'я і сприяють виникненню захворювань. Гарячки Гераці поділяв на одноденні, тривалі й виснажливі - плісеневі, які можуть бути заразними для довколишніх людей. Особливу увагу Гераці приділяв такій поширеній хворобі, як малярія. Заперечуючи проти зловживання кровопусканнями і проти інших нераціональних методів лікування, він рекомендував дієту, водолікування, загальний здоровий режим.
Видатні вчені Вірменії розуміли перевагу досвіду над схоластикою. «Без досвіду погляд не може бути переконливим, тільки досвід вірогідний і не викликає сумнівів»,- писав у своїх творах Сакрават (XII ст.).
В історії медицини Вірменії почесне місце займає Амирдовлат Амаскаці (XV ст.). йому належить велика праця «Користь медицини», в якій наводяться відомості з анатомії, фізіології, гігієни, докладно описуються причини і перебіг відомих у ті часи недуг. В іншій праці про лікувальні засоби додано словник назв їх вірменською, грецькою, латинською, арабською мовами.
У XII-XIII ст. у медичній школі в м. Сисі в Кілікійській Вірменії (Мала Азія) робили розтини трупів скараних на смерть злочинців. Хірургія і акушерство у Вірменії були на високому рівні (свіжі рани зашивали, в разі поперечного положення плода робили поворот на голівку тощо). В XIV-XV ст. Вірменія втратила свою політичну самостійність. У поневоленій країні зникли умови, що сприяли розвиткові культури взагалі і медицини зокрема.
Відомості про медицину в Грузії сягають II тис. до н. е. Під час розкопок виявлено посуд для ліків, відомо, що здавна тут культивували лікарські рослини.
Грузинські племена прийняли християнство одночасно з вірменами в IV ст., але політичне об'єднання їх у феодальну державу відбулося лише в VI ст. Розквіт національної культури припадає на X-XIII ст. В ці часи грузинською мовою було написано трактати з астрономії, медицини; славнозвісний поет Шота Руставелі створив відому поему «Витязь у тигровій шкурі». У поемі знайшли відображення, зокрема, й медичні моменти. На розвиток культури країни великий вплив мали академії в Ге-латі та Ікалті. Тут поряд з філософією, історією, математикою та іншими предметами викладалась і медицина. Тривалий час академією, заснованою на початку XII ст., керував учений Іоане Петриці (XI-XII ст.).
Медицина була тісно пов'язана з монастирями, при деяких з них були медичні школи.
Визначним медичним твором цих часів був «Незрівнянний Карабадин» лікаря Кананеллі (XI ст.). Автор цього твору був добре обізнаний з працями античних греків та східних народів. Поради його при лікуванні різних захворювань, особливо при переломах, травмах, доцільні і свідчать про його великий практичний досвід.
У праці лікаря Ходжа Копілі (XIII ст.) «Медична книга» описано багато лікувальних засобів, які зберігаються в побутовій медицині грузинського народу до наших часів. Для діагностики захворювань Копілі використовував постукування, вислуховування, досліджував пульс.
Особливою повнотою змісту у медичній літературі Грузії виділяється «Лікувальна книга» Заза Панаскартелі-Ціцішвілі (XV ст.). 500-річчю створення цієї книги було присвячено урочисту сесію у жовтні 1988 р. в Тбілісі з участю учених зарубіжних країн.
Розпад у XV-XVII ст. централізованої грузинської монархії під тиском персів і турків призвів до занепаду культурного життя і медичної справи в країні.
В Азербайджані крім народних лікувальників-ремісників уже в X ст. н. е. була школа для підготовки лікарів. Видатним лікарем цих часів і автором перших медичних творів вважається Омар Ібн-Осман.
