У надрах феодалізму в цехових об'єднаннях купців та ремісників поступово складався і зростав новий клас - буржуазія, для якого феодальний лад з його обмеженнями, пануванням в усіх галузях життя богослов'я і сухої схоластики в школах був тяжкими путами. Нові епохальні географічні відкриття, такі, як відкриття Америки Христофором Колумбом (1492 p.), морського шляху до Індії Васко да Гамою (1498 p.), потреба в розвитку й обслуговуванні нових видів добувної і обробної промисловості, ставили перед наукою і технікою все нові завдання.
Боротьба з феодалізмом, засиллям церкви відбувалася в різних країнах по-різному і в різні часи. Вихідним моментом усіх цих процесів був розвиток продуктивних сил. Найсприятливіші умови для переходу від феодалізму до капіталізму створилися в країнах Західної Європи. Ці держави не зазнали в минулому численних нападів, які спустошили країни Азії, Східної Європи, були розташовані близько до морських шляхів світової торгівлі. Народи Русі захистили Захід від кочівників. Ці історичні обставини сприяли успішному розвиткові в Західній Європі ремесел, зростанню міст і торгівлі. Зростання торговельних і промислових центрів супроводилось класовими конфліктами, селянськими війнами, повстаннями ремісників, які протягом XV- XVII ст. розхитували в цих країнах феодальний лад. Оскільки в середні віки єдиною ідеологією була релігія, то всі ці соціальні рухи, спрямовані проти паралізуючого впливу церкви, оцінювались як єресь.
Зародження нових соціальних відносин супроводилось і змінами в ідеології. Загальним і характерним для цієї епохи було прагнення до пізнання законів природи, людини, до розвитку філософії, художньої літератури, мистецтва та інших галузей знання, які знову, як за античних часів, починають займати належне місце в житті людства. Оскільки для цих часів характерне захоплення працями античних греків і римлян, які були в середні віки частково забуті, а головне, зневажалися, а то й заборонялися, в історії цей період називається Відродженням. Найактивнішу роль у формуванні ідеології цієї епохи відіграла молода буржуазія, яка в ті часи була висхідним, прогресивним соціальним класом.
Потреби виробництва, що дедалі зростало, зумовили розвиток техніки, механіки та інших точних наук. Великому поширенню знань у масах сприяв початок в Європі книгодрукування, що зробило книжку набагато доступнішою.
Перша друкована книжка медичного змісту вийшла в Німеччині в 1456 р. латинською мовою. В ній зазначалися дні місяця, коли вважалося корисним робити кровопускання та приймати проносні. З наукових книжок першим було надруковано Канон Ібн-Сіни (1476 p.), в 1478 p.-праці Цельса, в 1490 p.- праці Галена. Твори Гіппократа надруковано латинською мовою в 1525 p., грецькою - в 1526 р. Серед слов'янських народів перші почали книгодрукування чехи: в 1475 р. було надруковано Євангеліє. На нашій батьківщині перші друковані книжки також були релігійного змісту - Псалтир, по якому вчили читати в школах, і Біблія. Переклав їх і надрукував у Празі в 1517 р. «в лікарських науках доктор» Георгій Франціск Скорина, родом з міста Полоцька. Докладніше про нього скажемо далі.
Передові діячі перехідного періоду, борючись проти всесильної офіційної церкви і схоластики, використали культурну спадщину античної давнини, особливо античної Греції. Звідси - термін Відродження (Ренесанс по-італійському II Rinascimento) - досить неточне позначення, що збереглося в науковій літературі до наших днів. Насправді культура пізнього середньовіччя, що різко відрізнялася за історичними умовами свого виникнення й формування від умов античного світу, ніяк не могла бути простим відтворенням античності. Однак діячі епохи були щиро впевнені, що переживають і здійснюють відродження. В галузі медицини Західна Європа прийняла крім спадщини античної медицини також спадщину передової медицини народів Сходу, що стало відомим у Європі завдяки діяльності арабістів, перекладачів з арабської мови на латинську (Герарда Кремонського, Костянтина Африканського та ін.). Енгельс писав: «Це був найбільший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила титанів щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багатосторонності і вченості... Але що особливо характерне для них, так це те, що вони майже всі живуть у самій гущі інтересів свого часу, беруть жваву участь у практичній боротьбі... Кабінетні вчені були тоді винятком...»
У соціалістичних утопіях епохи Відродження - «Утопії» То-маса Мора (1476-1535), «Місті Сонця» Томмазо Кампанелли (1568-1633), «Новій Атлантиді» Френсіса Бекона (1561-1626) і ряді інших порушувалися також питання медицини і лікареві відводилося велике місце у проблемах особистого і громадського життя.
Як уже зазначалося, навчання медицини на медичних факультетах майже в усіх тогочасних університетах Європи зводилось до вивчення Канону Ібн-Сіни, коментарів до творів Гіппократа, Галена. У багатьох університетах, включаючи і Краківський, окремо викладалась астрологія, яка намагалася встановити вплив небесних світил на здоров'я людини, показати, як залежно від положення їх можна дати прогноз захворювання у людини, передбачити хід подій у житті окремих міст і навіть цілої країни. Вміння складати такі гороскопи входило в коло знань кожного тогочасного дипломованого доктора медицини. Викладання фармації було пов'язане з алхімією, яка шукала «філософський камінь» для перетворення звичайних металів у золото і засобів повертати людям похилого віку молодість. Своїх клінік для навчання студентів університети в переважній більшості не мали. Така відірваність від життя не могла не викликати протесту серед самих лікарів, які по закінченні школи ще довго відчували свою цілковиту безпорадність біля ліжка хворих.
Приймання родів. Астрологи складають для новонародженого гороскоп XVст. (Франкфуртський музей)
У XV ст. в Європі було вже близько 40 університетів. Найпередовішими щодо рівня розвитку науки були університети Північної Італії, у великих містах якої, зокрема в місті-республіці Венеції, у політико-економічному житті найраніше почали розвиватися нові капіталістичні відносини. Науковим центром Венеціанської республіки був університет у м. Падуї, вчені якого зробили великі відкриття в різних галузях науки, зокрема й медицини, у відповідь на вимоги, які постали в зв'язку з бурхливим розвитком торгівлі і молодої мануфактурної промисловості республіки. Це стало можливим тільки внаслідок відносної незалежності цього університету від церкви. Атмосферу вільнодумності в роботі університету намагався створити вже один з перших його керівників П'єтро Абано (1250-1316). Він був великим знавцем класичної літератури, відвідав Константинополь спеціально для докладного ознайомлення в оригіналах з працями Гіппократа, Галена, Арістотеля. У Падуанському університеті він виступав проти суто схоластичного навчання, ввівши практичний елемент у викладанні своїх лекцій. Як учений, викладач, практичний лікар, Абано користувався великою популярністю, його завжди оточувало ціле гроно учнів. У своїй праці «Consiliator controversarum quae inter philosophos et medicos versantur» («Порадник для філософсько-медичних диспутів») він рекомендував теми, незвичні для тих часів: «Чи є медицина наукою?»; «Чи слід лікареві бути діалектиком?»; «Чи можна вважати, що природа сучасної людини слабша порівняно з природою античних людей?».
Абано вважали найдосвідченішим терапевтом; його запрошували на консиліум у Рим до хворого папи римського, до короля Франції, але це не перешкодило могутній інквізиції ув'язнити його, обвинувативши у висловлюваннях проти догматів церкви. Під час процесу Абано помер, труп його вірні учні викрали; інквізиція спалила на площі з відповідним прокляттям лише його зображення.
