Уїльям Гарвей (1578-1657) народився в Фолькстоні в Англії, вивчав медицину в Кембріджі, закінчив медичну освіту в Падуанському університеті.
Уїльям Гарвей (1578-1657)
Під керівництвом свого вчителя Фабріція, який описав венозні клапани і вивчав розвиток курчати в яйці, Гарвей почав досліджувати кровообіг. Повернувшись в Англію, він працював у Лондоні в госпіталі св. Варфоломея, викладав анатомію, хірургію, пізніше був двірським королівським медиком. Свої висновки про кровообіг Гарвей зробив лише після багатолітніх сумлінних досліджень. Уже в 1605 р. в доповіді колегії лікарів у Лондоні він виклав основи свого розуміння кровообігу в організмі, але ще протягом 23 років усіма доступними йому засобами перевіряв свої положення і лише в 1628 р. опублікував свою працю «Exercitatio anatomica de motu cordis et sanguinis in animalibus» («Анатомічні дослідження руху серця і крові у тварин»).
Гарвей описує роботу серця як м'язового насоса з клапанами. Висновки про кровообіг він сформулював так: «Отже, кров тече по артеріях з центра на периферію, а по венах від периферії до центра у великій кількості. Ця кількість крові більша від того, що могла б дати їжа, а також від того, що потрібно для живлення тіла. Отже, треба зробити висновок, що у тварин кров перебуває в коловому і постійному русі. І, звичайно, рух серця і діяльність, що виявляється як пульс,- одне й те саме».
Одночасно Гарвей пояснив справжнє значення систоли й діастоли, які до того розуміли неправильно (зокрема, Гален). Тісно пов'язаний у науковій праці зі своїм співвітчизником Ф. Беконом і поділяючи його погляди на роль досліду у вивченні природи, Гарвей писав: «...анатоми повинні вчитися і вчити не по книгах, а препаруванням, не за догматами ученості, а у майстерні природи». І. П. Павлов підкреслював, що Гарвей відкрив одну з найважливіших функцій природи і тим самим заклав основи нової галузі людського знання - фізіології тварин. Енгельс у «Діалектиці природи» твердить, що Гарвей завдяки відкриттю кровообігу робить науку з фізіології (людини, а також тварин).
Гарвей ще не мав можливості користуватися мікроскопом і тому не міг простежити переходу крові з артерій у вени, він не знав про існування капілярів, які були описані лише через 4 роки після його смерті професором Болонського університету Марчелло Мальпігі. Праця Гарвея, незважаючи на її виняткову наукову обгрунтованість, що було рідкісним явищем для медичних книг тих часів, стала об'єктом злісної критики в Англії і Франції. Консерватори, противники Гарвея, проголосили: «Mallem cum Galeno erare, quam cum Harveio circulare (Воліємо краще помилятися з Галеном, ніж визнавати циркуляцію (крові) за Гарвеєм). Не раз були спроби взагалі заперечувати відкриття кровообігу Гарвеєм. Приписували його римському професорові Андрію Цезальпіно та Джордано Бруно, якого спалила інквізиція. У працях цих учених справді є згадка про коловий рух крові в організмі, але без будь-яких обгрунтувань, на які така багата епохальна для науки праця Уїльяма Гарвея. Академія наук СРСР видала в 1948 р. цю працю Гарвея російською мовою.
Андрій Цезальпіно (1519-1603) не вивчав праць Коломбо і Сервета, але описав мале коло кровообігу і висловив думку про можливість великого кола кровообігу, але нечітко (1569 p.). В Італії Цезальпіно поставлено пам'ятник як творцеві вчення про кровообіг.
Уїльяму Гарвею належить також видатна праця під назвою «De generatione animalium .(«Дослідження розвитку тварин»).
У цій праці, якій Гарвей віддав понад 20 років життя, на підставі численних спостережень, які він робив неозброєним оком, Гарвей спростував уявлення, що збереглося від глибокої давнини, про самозародження тварин (generatio aequivocu) з мулу, грязі, піску тощо і висловив сміливу для тих часів думку, що всі тварини походять з яйця - «omnia ex ovo». У своєму ембріональному періоді вони проходять різні ступені розвитку - від найпростіших до складних. «Кожна тварина,- писав він,- під час формування проходить різні ступені, стаючи по черзі то яйцем, то черв'яком, то зародком, наближаючись у кожній наступній фазі до досконалості, довершеності». Як бачимо, біогенетичний закон, сформульований у XIX ст. Геккелем і Мюллером, за яким тварини в своєму онтогенезі повторюють філогенез, у загальних рисах було висловлено ще Гарвеєм.
