У Падуанському університеті було покладено початок напряму в медицині, який розглядав процеси в організмі з погляду фізики, головним чином механіки. Прибічники такого напряму в історії медицини дістали назву ятрофізиків. Як відомо, серед представників цієї школи був такий видатний учений, як Галілео Галілей. Незважаючи на всю помилковість поглядів ятрофізиків з позиції сучасності, в історії медицини цей напрям відіграв велику прогресивну роль: у прагненні в усьому бачити закони фізики знаходимо бажання звільнити науку про людину від таємничих «життєвих сил», «археїв», «всесвітньої душі», чим пояснювали особливості функцій людського організму прибічники ідеалістичних напрямів.
Один з учнів Галілея лікар Санторіо-Санторіні (1561-1636) протягом 10 років провадив над собою та іншими особами досліди, щоденно вимірюючи все, що кожен приймав і виділяв. Для проведення таких дослідів йому довелося самому і з допомогою механіків виготовити цілий ряд приладів. У медичній науці це були перші спроби вивчення обміну речовин у людському організмі. Внаслідок своїх дослідів він дійшов висновку, що, оскільки між речовинами, спожитими організмом і виділеними, включаючи і зміни у масі, немає відповідності, можна говорити про випаровування речовин шкірою та легенями - perspiratio insensibilis. Грунтуючись на цих спостереженнях, він вважав, що захворювання виникають в разі порушення цього процесу. Для лікування хвороб він рекомендував потогінні засоби, купелі.
Про наслідки своїх десятирічних досліджень Санторіні з винятковим успіхом доповів у 1612 р. на вступній лекції з нагоди отримання кафедри в Падуанському університеті. 1614 р. вийшла у світ його праця «Ars de statica medicina» («Наука про стан медицини»). Протягом наступних 20 років він не припиняв своїх спостережень і експериментів. Санторіні один з перших висловив думку, що в живому організмі весь час відбувається процес оновлення. Особливо інтенсивне воно в дітей і юнаків, про що свідчить еластичність їхніх тканин; з віком вони робляться щільними, твердуватими і дедалі менш здатними до оновлення; з припиненням цього процесу настає смерть.
Доктор медицини дає пораду, розглядаючи сечу хворого. XV ст. (Національна бібліотека в Брюсселі).
Основні життєві функції організму Санторіні, під впливом свого вчителя Галілея, пояснював законами фізики: теплота тіла, на його думку, є наслідком тертя між собою частинок крові,' всмоктування їжі відбувається внаслідок скорочення й розслаблення кишок.
Санторіні запропонував багато різних інструментів: трокар для пункцій порожнин, термоскоп для вимірювання температури (до Галілея), пульсограф для вивчення пульсу та ін.
Великий вплив на сучасників мали праці відомого представника ятрофізиків Джованні Бореллі (1608-1679), професора з м. Пізи. Він також був учнем Галілея. У своєму трактаті «De motu animalium» («Про рух тварин») він розглядав людський організм як машину, рухи кінцівок уподібнював дії важеля, обчислював математично силу серця тощо. Щоб перевірити правильність усталеного погляду, що серце є джерелом теплоутворення, Д. Бореллі на живих тваринах визначав температуру в різних органах, його недосконалий ще термометр показав у серці, легенях, печінці і кишках однакову температуру - 40°. Звідси він зробив висновок, що серце не є основним джерелом теплоутворення.
Уперше використав для наукової роботи мікроскоп англійський ботанік Роберт Гук. Розглядаючи зрізи кори коркового дерева за допомогою вдосконаленого Янсеном мікроскопа, він помітив клітинну її будову і вперше назвав складову частину рослини celulla - клітина (1660 p.). Талановитий самоук Антоні Левенгук (1632-1723) за допомогою зробленого ним мікроскопа перший описав і зарисував будову кісток, м'язів, шкіри, багатьох органів і тканин, дав перші зображення кісткових тілець, науково описаних через 200 років, уперше описав мікроорганізми, виявлені ним у мулистій воді і в зубному нальоті (1676 p.). Левенгук дав також перші зарисовки сперматозоїдів різних тварин, описав їхні рухи. Ним описано й зарисовано кров'яні тільця. Як самоук, що не здобув закінченої офіційної освіти, Левенгук не володів обов'язковою тоді латинською мовою і писав рідною голландською. У 1686 р. збірка його «послань» (листів ученим, зокрема Королівському Товариству - Royal Society - академії наук Англії, з повідомленнями про свої роботи і про те, що виявлено ним) вийшла під загальною назвою «Відкриття таємниці природи» - «Агсапа naturae detecte».
Широко використовував мікроскоп для вивчення тонкої будови організму учень професора Бореллі професор Болонського університету Марчелло Мальпігі (1628-1694). Він описав капіляри, які вивчав на сечовому міхурі жаби. Мальпігі вивчав тонку будову шкіри (мальпігієві сосочки), будову залоз, легенів, селезінки. Вивчаючи слідом за Фабріцієм розвиток ембріона в яйці курки, він за допомогою збільшувальних приладів зміг простежити розвиток у курчати мозку, хребта.
Відкриття лімфатичних судин належить професорові з Павії Каспару Азеллі (1585-1626). Праця з описом їх вийшла в світ у 1622 р. До праці Азеллі лімфатичні судини вважалися розгалуженням нервів.
Дальше вивчення лімфатичної системи продовжував професор з Монпелье Пекета. Він у 1667 р. описав ductus thoracicus, який до нього вважали веною.
