Здобутки античної хірургії в Західній Європі діставали дальшого розвитку майже виключно в університетах Італії, де хірургію викладали на медичних факультетах, а операції робили не тільки цехові цирульники, а й окремі професори та доктори. Найвидатнішим хірургом тих часів був Джованні Віго (1460- 1525) - автор популярного підручника з хірургії «Practica in arte chirurgica» в 9 частинах, який перевидавався 40 разів.
В інших країнах хірургія цілком перейшла до рук цирульників. У Франції верхівка цирульників у 1260 р. утворила об'єднання під назвою «Fraternite Soint - Comes» («Братство св. Козьми і Даміана»), яке було зареєстровано міською владою як звичайний ремісничий цех. До цього братства приймали тільки осіб, які закінчили дворічні курси при медичному факультеті, де викладалися анатомія, хірургія і філософія. Вони вважалися вченими-хірургами на відміну від звичайних цехових цирульників. Оскільки в середні віки і пізніше різні верстви суспільства мали свої привілеї щодо одягу, то члени цього братства носили довгий одяг (chirurgiens a robe longue), а цехові рядові цирульники- лише короткий (chirurgiens a robe courte).
З XV ст. у війнах дедалі більше застосовується вогнепальна зброя. Вогнепальні рани мали набагато тяжчий перебіг, ніж колоті й різані, вони часто супроводилися сильним запаленням. Це пояснювали отруйними властивостями пороху. Такого погляду дотримувався в своєму підручнику і Віго, що радив лікувати їх так само, як усі отруйні рани,- припіканням розжареним залізом або киплячою рідиною смолистих речовин. Погляди на вогнепальні рани як отруйні і способи лікування їх змінилися внаслідок спостережливості рядового французького цирульника «в короткому вбранні» Амбруаза Паре (1510-1590). Після одного бою, за браком потрібних смолистих речовин, він не зміг залити рани у частини поранених, приклав до них лише суміш яєчного жовтка з олією, що дуже непокоїло його цілу ніч. На своє здивування, вранці він виявив, що стан у цих поранених набагато кращий, ніж у тих, кому рани було залито. Ці свої спостереження він перевірив як учасник багатьох бойових сутичок і дійшов висновку про недоцільність припікати і заливати рани киплячою смолою. Раніше цю думку висловив Парацельс.
Нині встановлено, що приблизно в ті ж роки до раціонального лікування ран прийшли незалежно від Паре інші хірурги у Швейцарії, Італії, Німеччині. Подібно до багатьох інших відкриттів і нововведень раціональний метод обробки ран не можна вважати заслугою однієї людини і однієї країни.
Амбруаз Паре був високообдарованою людиною. Він залишив багато праць з хірургії' й акушерства. Йому належить перший опис операції при переломах шийки стегнової кістки, опис повороту на ніжку плода не лише при поперечному положенні, а й у разі передлеглої плаценти (placenta praevia). Кровотечі під час операцій Амбруаз Паре радив спиняти не припіканням розжареним залізом, як це робили звичайно в ті часи, а лише лігатурами. Перев'язка судин застосовувалась у III ст. до н. є. в елліністичному Єгипті, але в середні віки її було забуто. Паре залишив детальні рисунки ряду складних ортопедичних приладів (штучні суглоби із зубчастими колесами, штучні кінцівки тощо), йому самому здійснити ці ортопедичні удосконалення не вдалося, однак його пропозиції і рисунки сприяли дальшому розвиткові наукової думки в хірургії. Він запропонував також протези для ока.
Амбруаз Паре докладно описав показання і техніку видалення зубів, запропонував удосконалені інструменти для лікування й екстракції їх, застосовував обтуратор при розщепленні піднебіння. Одній принцесі він пересадив замість видаленого хворого зуба здоровий зуб її камеристки.
За заслуги Амбруазу Паре було присвоєно звання камердинера короля і королівського хірурга, наказано було прийняти його в члени «Братства св. Козьми і Даміана» і на медичний факультет Паризького університету. Останнє викликало з боку медичного факультету протест, тому що Амбруаз Паре не мав відповідної освіти. Амбруаз Паре не знав латинської мови і писав свої праці французькою мовою, що теж викликало гострий протест професури паризького медичного факультету, оскільки в той час вважалось непристойним писати про наукові речі не латинською мовою, називати органи тіла, особливо статеві органи, якоюсь іншою мовою.
У XVI ст. видатним хірургом у Швейцарії був П'єр Франк (1505-1570); працював він у Лозанні, Берні, написав підручник (1561). Він уславився успішними операціями грижі з кастрацією і без, робив витини каменів з сечового міхура розрізом над лобком - «високим розтином», виконав близько 200 операцій катаракти; блискуче, за свідченням сучасників, робив пластичні операції заячої губи й розщепленого піднебіння.
Перший описав пластику носа клаптем з верхньої кінцівки - «італійський метод» - Гаспар Тальякоцці (1546-1594). Ця операція протягом десятиріч була сімейною таємницею однієї сім'ї в Калабрії. В Болоньї поставлено Тальякоцці пам'ятник, на якому він зображений з макетом носа.
У XVI ст. помітний значний поступ у розвитку акушерства, чому сприяло те, що дедалі частіше почали запрошувати хірурга приймати роди. Амбруаз Паре у своїй праці (1550 р.) приділив окремий розділ акушерству. Його видатний учень Жак Гійємо (1550-1613) описав перебіг родів при лицевому положенні.
У Швейцарії в 1500 р. м'ясник Якоб Нуфер успішно провів, з дозволу міської влади, кесарів розтин при затриманих родах своєї дружини. Хірург Я. Руфф, спеціаліст з видалення каменів, видав у 1559 р. підручник з акушерства. На противагу Амбруазові Паре, який висловлювався проти операції кесаревого розтину на живих жінках, його сучасник Франсуа Руссе виступав на захист цієї операції, доводячи можливість міцного зрощення матки після кесаревого розтину. Визначним акушером став Франсуа Морісо (1637-1709). Уперше в історії він одержав призначення завідуючого пологовим відділом у найстарішій лікарні Парижа (VII ст. н. е.), яка до наших часів має стародавню назву «H6tel-Dieu» («Божий притулок»). Морісо написав ґрунтовний посібник з акушерства, в якому вперше, за власними дослідженнями, дав опис аномалій таза.
Морісо розглядав вагітність як період фізіологічний, що легко може стати небезпечним, йому належить такий образний опис цього періоду: «Вагітність - бурхливе море, по якому жінка і плід пливуть протягом 9 місяців, а роди - єдина гавань, настільки багата на підводне каміння, що дуже часто і мати, і дитя, досягнувши кінця подорожі і навіть прибувши вже в порт, потребують великої допомоги для врятування від наслідків пережитих ними труднощів і перевтоми».
Перша лікарня («Hdtel-Dieu») в Парижі, збудована в 651 р.
На цей час припадає і розголошення таємниці родини Чомберленів а Англії, яка майже протягом 200 років тримала в секреті винайдені нею родильні кліщі. Сприяв розголошенню голландський акушер Ян Пальфін (1650--1730), який обнародував свої родильні щипці, побудовані за принципом щипців Чомберленів. Участь лікарів-чоловіків в акушерстві і гінекологічній допомозі набуває поширення спочатку лише по столицях Європи після того, як Людовік XIV, якого намагались наслідувати всі короновані королі і правлячі особи, почав доручати приймати роди у своєї дружини і близьких йому осіб не повитухам, а акушерам.
Слід зазначити, що й повитухи, здавна допомагаючи при родах, набували великого досвіду. Вже Аецій (VI ст. н. е.) у своєму збірнику наводить уривки з праці славнозвісної римської акушерки Аспазії з гігієни вагітності, лікування загинів матки, виправлення ручними засобами неправильних положень матки. Великий досвід мали повитухи, які очолювали родильний відділ Парижа в «H6tel-Dieu», з них особливо була відома Луїза Буржуа (1563-1636). У своїй праці «Різні спостереження над безплідністю, загибеллю плода, родами, жіночими недугами» вона подає докладні описи неправильних положень плода, описує повороти плода на ніжку та ін. Праця Л. Буржуа перевидавалась багато разів різними мовами.
