З кінця XVI ст. передовою країною в економічному і культурному відношенні в Європі стають Нідерланди (Голландія), народ яких після жорстокої боротьби визволяється з-під влади монархічної Іспанії. Звільнившись від гніту ненависних окупантів, молода буржуазія Нідерландів не тільки швидко розгортає торгівлю з країнами, розташованими на узбережжі Балтійського та Середземного морів, а й через Архангельськ зав'язує торгівлю з Московським царством, захоплює багаті колонії в Ост-Індії. У країні нагромаджуються великі награбовані скарби, швидко починають будуватися мануфактури, особливо пов'язані з мореплавством. Антверпен і Амстердам стають центрами світової торгівлі. Голландія в ті часи одна мала більше кораблів, ніж усі країни Європи. Лише в ній кількість міського населення перевищувала кількість сільського. У країні різко зростають вимоги щодо технічних винаходів, розвитку різних галузей науки, розквітає мистецтво. Голландська буржуазія посилає своїх молодих людей до Італії, переважно в Падую, організовує в себе вищі школи. Науковим центром Нідерландів стає університет у Лейдені, заснований у 1575 р. Першими видатними викладачами цього університету були професори з Падуанського університету або їхні учні.
У Нідерландах набуло дальшого розвитку вчення Парацельса про хімічний характер процесів у організмі. Гарячим прибічником такого погляду і таким же гарячим противником медицини за принципами Галена був Ван-Гельмонт (1577-1644).
Лейденський університет. (З гравюри 1625 p.).
Противником гуморальної патології і відповідних методів лікування Гельмонт став на основі власного досвіду. Хворіючи на коросту, він, за порадою видатних лікарів, лікувався кровопусканням, блювотними, проносними. Від такого лікування він дуже ослаб, короста посилилась і зникла лише коли він, за власною ініціативою, застосував сірчану мазь, яку в таких випадках радив Парацельс. Одержавши в 22 роки диплом доктора медицини, Гельмонт, як і Парацельс, відвідує університети в Англії, Франції, Німеччині. Людина заможна, Гельмонт усе життя прожив у своєму маєтку, займався філантропічною медициною, а головне, хімічними експериментами. Він досліджував кров, шлунковий вміст, воду, повітря, процес проростання рослин та ін. Він перший ввів у хімію поняття і термін «газ». Гельмонт не поділяв поглядів давніх алхіміків про можливість штучного добування золота, вірив, за Парацельсом, що всі процеси в організмі спрямовуються вищою силою - археєм. Основну свою працю «Початок медицини» він надрукував у 1615 р. фламандською мовою.
За Гельмонтом, жоден процес в організмі неможливий без ферментів - «parantes transmutationum». Вони є в шлунку, кишках, крові, сечі. В шлунку він знаходив кислоту, в крові, сечі - морську сіль. Гельмонт звернув увагу на питому вагу сечі, порівнюючи її з дощовою водою. Не вільний від містицизму, дотримуючись багатьох помилкових поглядів, Гельмонт все ж у своїх працях відкрив багато нового, що дає право вважати його зачинателем майбутньої науки біологічної хімії і до деякої міри нового напряму, який в історії медицини дістав назву ятрохімії.
Гельмонт не був академічним працівником, не мав особливого клінічного досвіду, мало уваги приділяв поширенню своїх ідей. Справжнім творцем школи ятрохіміків вважають професора Лейденського університету Франціска Сільвія (1614-1672). Сільвій був уже справжнім професором клінічної медицини: на його лекціях демонструвалися хворі, сам він робив розтин померлих, показував учням зміни в органах.
Ф. Сільвій так описує свої заняття із студентами: «Я веду своїх учнів за руки, вводжу в практичну медицину, для чого використовую метод, яким не користувалися в Лейдені і, безсумнівно, в інших містах; я проводжу з ними цілий день, відвідуючи шпиталі. На місцях я їм показую симптоми захворювань, вони вислуховують скарги хворих; я запитую їхню думку, чим пояснюють вони причину захворювання, як раціонально лікувати в кожному окремому випадку і на яких підставах. Вони можуть бачити результати щасливого лікування внаслідок наших зусиль. У протилежних випадках вони присутні при розтинах, коли хворий стане жертвою невблаганної смерті».
Одночасно Сільвій багато уваги приділяв вивченню анатомії мозку fossa Sylvii, aquaeductus Sylvii. Він докладно вивчав анатомію жовчовивідних шляхів, що дало йому змогу правильніше пояснити походження жовтяниці.
Причиною хвороб Сільвій вважав зміни реакцій рідких середовищ організму, передусім слини і панкреатичного соку. На його думку, в слині, панкреатичному соку, в жовчі, лімфі є особливі незнані ще речовини - ферменти, які перетворюють одні речовини на інші. Кінцеві продукти цих перетворень бувають кислі або лужні. Від кількісного і якісного співвідношення цих речовин і залежить здоров'я людини.
Під час захворювань в організмі скупчуються кислі або лужні речовини, які він називав «їдучостями» - «асгітопіа». Всі хвороби він поділяв на дві великі групи: хвороби з переважним нагромадженням кислих і хвороби з переважним нагромадженням лужних речовин. Дотримуючись такого погляду, він робив і відповідний висновок щодо терапії: при хворобах з перевагою кислих «їдучостей» потрібно вживати засоби лужної реакції, при лужних - кислої, за принципом contraria contrariis. Разом з тим у терапії Сільвій надавав великого значення режимові хворого, дієті, усуненню больових симптомів. Сільвій переосмислив стару гуморальну теорію на новій основі, базуючись на здобутках хімії.
З численних учнів Сільвія слід згадати Реньє де Граафа (1641-1673), який багато працював над вивченням анатомії і фізіології підшлункової залози. Він першим застосував методику накладення хронічної слинової та підшлункової фістул для вивчення хімізму травлення і дії підшлункового соку. Відомі його досліди з овуляції (фолікули Граафа); ним введено термін ovarium.
З професорів Лейденського університету світової слави здобув Герман Бургав (1668-1738). Його відомий «Institutiones medicae» («Порадник лікарям») та афоризми, що стосуються розпізнавання й лікування хвороб, протягом XVIII на початку XIX ст. були основними посібниками з клінічної медицини в усіх медичних школах Європи і Америки. Не без підстав багато істориків медицини називають Бургава новим Ібн-Сіною.
Лейденська школа. Ятрохіміки. Частина 1
