Епідемії віспи були страшним лихом для людства. У XVII-XVIII ст. в Європі хворіло на віспу щороку близько 12 мільйонів чоловік, з них умирало 1,5 - 2 мільйони, значна частина тих, що перехворіли, втрачала зір. Велика смертність (близько 90-95 %) спостерігалась у країнах, куди її заносили вперше. Такі нищівні епідемії були в Сибіру в XVII ст. Європейські завойовники і перші переселенці в Америці штучно поширювали віспу між індійцями для знищення їх. Здавна суто емпірично було помічено, що ті, хто перехворів навіть на легку форму віспи, набувають стійкої несприйнятливості до хвороби. Але щеплення - варіоляція - інколи викликали дуже тяжке, а то й смертельне захворювання. Особа, якій зробили щеплення, крім того, могла стати джерелом зараження для довколишніх.
Метод варіоляції, як уже зазначалося, був поширений з давніх-давен у Китаї та інших країнах, зокрема серед грецького населення Константинополя. Дружина англійського посла в Туреччині Монтегю успішно провела варіоляцію своїм дітям і почала популяризувати цей метод в Англії. Королівське Товариство після попередньої варіоляції семи смертникам почало масову перевірку цього методу в спеціальному госпіталі. З 1800 прищеплених померло 7 осіб. Спосіб варіоляції дістає значного поширення. В Лондоні і Лейдені в 1722 р. захищено на цю тему три докторських дисертації. Для популяризації варіоляції серед населення робить собі щеплення королівська сім'я. Спеціально запрошений за велику платню англійський лікар Дімсталь в 1768 p., за порадою Вольтера, прищеплює віспу російській імператриці Катерині II. Вашінгтон в Америці, на пропозицію Франкліна, наказує проводити варіоляцію всім рекрутам в армії. Проте метод варіоляції не зміг значно зменшити поширення епідемій віспи в різних країнах вже через свою небезпечність. Як приклад можна навести такий випадок.
В одному з міст Англії в будинку, населеному 20 сім'ями, було зроблено варіоляцію хлопчикові власника крамниці свічок. Це стало причиною зараження 70 мешканців цього будинку, з них померло 8 осіб. Захворювання поширилось по місту. Варіоляція, яка забезпечила імунітет одній людині, стала причиною нещастя цілого міста.
Едварду Дженнеру належить велика історична заслуга введення в медичну практику запобіжних щеплень коров'ячої віспи (вакцинація) замість небезпечних щеплень віспи від людини.
Дженнер по одержанні медичної освіти працював інтерном у Дж. Гунтера, пізніше - лікарем сільських общин. У процесі роботи він довідався, що, за переконанням селян, особи, які перехворіли на коров'ячу віспу (cowpox), не хворіють на людську віспу. Про це Дженнер повідомив Гунтерові, який порадив йому глибоко вивчати цю справу. Дженнер протягом 20 років, простеживши за рядом осіб, що перехворіли на коров'ячу віспу, зміг пересвідчитися в їхньому імунітеті під час нерідких у ті часи вибухів епідемій натуральної віспи. Він вивчив, які щеплення, з яких саме висипних захворювань у корів, відомих під загальною назвою cowpox, дають імунітет і в який період захворювання ці щеплення найбільш дійові. Маючи вже такий досвід, Дженнер 14.05.1796 р. дозволив собі прищепити вміст віспяної пустули з руки служниці сусіднього фермера, що хворіла на коров'ячу віспу, хлопчикові Джонсові Фіпсу, якому пізніше було прищеплено натуральну віспу, що не спричинилось до захворювання. Лише через два роки Дженнер опублікував свої спостереження англійською мовою. Запропонована ним запобіжна вакцинація швидко набула поширення в різних країнах на різних континентах. Після короткого перебування в Лондоні для популяризації вакцинації Дженнер повернувся на попереднє місце сільського лікаря, де й прожив усе своє життя, незважаючи на численні почесні запрошення з різних країн. Він не забував Джонса Фіпса, побудував йому будинок і посадив навколо нього розарій.
Запропонований Дженнером спосіб вакцинації не дістав у Англії підтримки і не був навіть опублікований Королівським Товариством. У другій половині XIX ст. в Англії було організовано навіть противакцинаційну лігу, яка добилася скасування обов'язкового щеплення віспи, внаслідок чого в Англії спостерігалися великі спалахи віспи навіть у порівняно недавні часи.
Лише через півтора сторіччя, в 1958 p., на XI сесії Всесвітньої асамблеї з охорони здоров'я за пропозицією радянської делегації було прийнято резолюцію про проведення глобальної програми ліквідації віспи. Радянський Союз взяв активну участь у реалізації цієї програми: наша країна безплатно передала ВООЗ понад 1,5 млрд. доз віспяної вакцини. Останній випадок віспи в світі було зареєстровано 26 жовтня 1977 р. (Сомалі). Офіційно перемогу над віспою проголошено на сесії ВООЗ у травні 1980 р.
Значні для тих часів успіхи у вивченні анатомії і функції нервової системи сприяли зародженню в Англії першого в історії медицини окресленого вчення, за яким основною причиною захворювань вважалися порушення в нервовій системі.
Основоположником цього вчення був Уїльям Куллен (1712- 1790). На думку Куллена, причинами хвороб є або надмірне збудження нервової системи, що виявляється в спазмах, або ослаблення нервової системи, що викликає протилежний стан.
Вчення Куллена, популяризоване у працях його учня Джона Броуна, набуло великого поширення в Європі й Америці. Хвороби Броун поділяв на дві великі групи: стенічні - з підвищеною збудливістю і астенічні - із зниженою. Для діагностики потрібно було лише зазначати ступінь збудливості, що робили за його нескладною схемою. Послідовники Куллена для більшого спрощення розробили свого роду «барометр хвороб». Терапія грунтувалася, за Броуном, на принципі contraria contrariis: при сте-нічних хворобах - холод, кровопускання, проносні; при астенічних - алкоголь, ефір, опій тощо.
До стенічних захворювань Броун відносив пневмонію, ревматизм, кір, віспу, нежить, а переважну більшість (97 %) хвороб вважав недугами астенічними. Себе він вважав астеніком і тому, починаючи лекцію, завжди приймав 40- 50 крапель лаудануму на склянку горілки; доза ця повторювалась кілька разів, залежно від стану його «астенії».
Положення Броуна перегукуються до деякої міри із стародавнім ученням засновника школи методистів Темісона, послі-довника Асклепіада, з його status strictus, laxus et mixtus.
Вчення Броуна набуло великого поширення серед практичних лікарів через простоту методів діагностики і терапії, що зумовило зловживання в тогочасній терапії наркотичними речовинами, кровопусканням, які не тільки не приносили користі хворим, а й дуже часто погіршували їхній стан і були безпосередньою причиною смерті. За оцінкою деяких істориків медицини, захоплення в Англії броунізмом, а у Франції аналогічним вченням і лікуванням за Бруссе, про якого скажемо далі, принесло людству більше жертв, ніж наполеонівські війни.
Захоплення вченням Куллена - Броуна в історії медицини є яскравим прикладом того, як навіть визначні відкриття в природознавстві- у цьому випадку ролі нервової системи в патології людського організму, коли їх розглядали метафізично, можуть призвести до помилкових напрямів у теорії і практиці, які заводять медичну науку на певний час у глухий кут.
У XVIII ст. Англія цілком уже оформилася як капіталістична держава з усіма соціальними суперечностями, характерними для цієї формації.
Намагання Англії захопити дедалі більше колоній у різних частинах світу, боротьба за світові ринки вимагали великої, міцної і здорової армії. Реформи в організації медичної служби в армії і на флоті пов'язані з іменами Джона Прінгла і Джеймса Лінда.
Джон Прінгл (1707-1782) - головний лікар англійської армії - заклав основи військової гігієни. Він перший у своїх запобіжних заходах проти захворювань в армії звернув увагу на важливість організації здорового режиму в казармах, таборах, задоволення гігієнічних вимог щодо солдатського обмундирування, забезпечення армії повноцінним харчуванням у мирних і бойових умовах. Настановами Прінгла скористався Петро І, організовуючи регулярну армію в Росії. Джон Прінгл запропонував, щоб військові госпіталі під час війни були нейтральними закладами для обох ворожих сторін. За сторіччя перед тим з такою ж пропозицією виступив московський державний діяч Ф. М. Ртищев (1625-1673). Це положення було юридично оформлене лише в XIX ст. з організацією Міжнародного Товариства Червоного Хреста. На жаль, незважаючи на те що під цією постановою були підписи майже всіх держав, вона ніколи повною мірою не виконувалася, а у Велику Вітчизняну війну емблема Червоного Хреста була улюбленою мішенню для фашистів.
Джеймс Лінд (1716-1794) розробив заходи щодо гігієни морського екіпажу. У своїх працях він звернув особливу увагу на забезпечення суден під час тривалих подорожей запасом свіжих овочів, чистою питною водою і лимонним соком як надійними протицинготними засобами. Дж. Лінду належить капітальна праця про захворювання європейців у тропічних країнах.
Розвиток теоретичної та клінічної медицини в Англії. Частина 1
Розвиток теоретичної та клінічної медицини в Англії. Частина 2
