Луї Пастер (1822-1895), закінчивши в 1847 р. університет, захистив дві дисертації і одержав диплом доктора фізики і доктора хімії.
Луї Пастер (1822-1895)
Спочатку він викладав ці дисципліни в різних університетах. Уже перші його наукові праці відзначалися точністю дослідів і гострою спостережливістю автора. Ним було відкрито явище стереоізометрії, що стало основою розвитку стереохімії. Вирощуючи мікроорганізми в середовищі з рацемічною винною кислотою, він визначив, що вони вживають тільки правообертаючу її форму, залишаючи в розчині лівообертаючу. Це привело Пастера до висновку, що життя взагалі є функція аси-мерії. Пізніше було підтверджено, що асиметрія властива всім хімічним сполукам, тісно пов'язаним з життям.
У своїх працях з важливого для сільського господарства і промисловості Франції питання про бродіння Пастер довів, що воно відбувається внаслідок життєдіяльності дрібних істот - дріжджів, з чим не погоджувалися такі видатні хіміки, як М. Бертело, Ю. Лібіх, фізіолог К. Бернар. До того часу бродіння вважалося суто хімічним процесом, наслідком розпаду нестійких органічних речовин. Вивчаючи маслянокисле та оцтовокисле бродіння, Пастер дійшов дуже важливого висновку про існування аеробних і анаеробних бактерій. Пастер не тільки з'ясував причину різних видів псування вина( скисання, згоркання, помутніння) , але й запропонував засоби боротьби з ними - фільтрацію і пастерізацію. При пастерізації продукт нагрівають до температури, що не досягає 100 °С, але достатньої для загибелі вегетативних форм патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів.
У доповіді 05.09.1860 р. Академії наук про бродіння Пастер уже тоді твердив, що ці його дослідження «повинні привести до далекосяжних висновків - про походження різних хвороб». Вивчаючи нижчі живі істоти, він узяв участь у конкурсі, оголошеному Паризькою академією наук 1859 p., з питання, чи існує самозародження - «generatio aequivoco». Пастер своїми дослідами переконливо довів, що в усіх випадках, коли бульйон, відвар сіна та інші нестійкі поживні речовини були надійно захищені від потрапляння в них зародків, ці речовини залишалися стерильними. Живі організми виникають лише від «батьків, що їх нагадують», писав він. Досліди Пастера доказали неможливість спонтанного зародження мікроорганізмів в сучасних умовах, проте це виключає можливість виникнення життя з неживої матерії на ранішніх етапах органічної еволюції.
Вивчення бродіння дало Пастерові змогу проникнути в суть походження хвороб рослин (винограду, шовковиці) і тварин, зокрема птахів. ЗО квітня 1878 р. Пастер виголосив у Паризькій академії наук доповідь, в якій доводив виникнення інфекційних хвороб внаслідок зараження організму бактеріями, чи мікробами, як запропонував називати їх французький хірург Седійо. З фурункулів Пастер виділив мікроорганізми, які він назвав стафілококами, з виділень при родильній гарячці - стрептококи. На основі спостережень над умовами розвитку культур бактерій він зумів за допомогою нагрівання, висушування добитися ослаблення їх вірулентності, встановити можливість запобігати захворюванню на сибірку, сказ, здійснити щеплення ослаблених культур мікроорганізмів цих хвороб.
Пастер був наділений винятковою спостережливістю і здатністю наукового передбачення. Працюючи із збудниками сибірки, він помітив, що одні мікроорганізми пригнічують інші. З приводу цього він писав 08.07.1871 р. в листі Жоберу: «Життя протидіє життю; цей факт, можливо, стане великою надією в терапії». В 1878 p., коли в хірургії лише в окремих передових клініках почали впроваджувати антисептику, Пастер вбачав більшу доцільність не в ній, а в суворій асептиці. «Якби я мав честь бути хірургом,- зазначав він в одному із своїх виступів,- я б користувався лише інструментами абсолютно чистими, я не застосовував би ні марлі, ні бинтів, ні вати, які б не були під дією повітря 130-150°, я не вживав би води, яка не була б при температурі 120%.
Виділити збудника сказу Пастер не зміг, але йому вдалося встановити, що найбільш надійний спосіб зараження тварин - це введення слини хворої тварини безпосередньо в мозок. Це стало основою для одержання антирабічної вакцини, яку готували з висушених в стерильних умовах шматочків мозку штучно заражених тварин. Ефективність вакцини спершу було доведено в дослідах на собаках, а 6 липня 1885 р. було проведено успішну вакцинацію людей, покусаних скаженними собаками.
Праці Пастера, незважаючи на блискуче підтвердження їх на практиці, були вороже зустрінуті впливовими колами вчених у Франції та в інших країнах. Пастерові довелося витримати запеклу боротьбу, щоб довести роль бактерій в етіології інфекційних хвороб. У цій боротьбі, зокрема в доцільності запропонованих Пастером щеплень проти сказу, велику підтримку Пастер знайшов у наших вітчизняних учених І. І. Мечникова, М. Ф. Га-малії та інших, які створили перші, після Парижа, щепні станції в Одесі, Петербурзі, Москві, Харкові, Самарі.
Роботи Пастера, спрямовані на запобігання захворюванням винограду, шовковиці, на раціоналізацію в харчовій промисловості, принесли Франції величезні прибутки, що за обчисленням деяких економістів перевищували мільярдну контрибуцію, яка в 1871 р. була сплачена німцям.
Незважаючи на це, Пастерові протягом майже всього його життя не було створено належних умов для роботи. В молоді роки лабораторні досліди він провадив своїм коштом, а в Парижі довгий час його лабораторія розміщувалася в двох маленьких кімнатках під самим дахом. Справжнє ставлення верхівки вчених до Пастера характеризує той факт, що лише в 1882 р. Пастера було обрано до Паризької академії наук 36 голосами з 60 її членів, і то не за заслуги у вивченні мікроорганізмів і запобіганні інфекційним хворобам, а за праці з кристалографії.
Роботи Пастера дістали широкий відгук в усіх країнах світу. Було вирішено оголосити міжнародний збір коштів на побудову в Парижі спеціального інституту для розроблення запропонованих Пастером методів боротьби з інфекційними хворобами. Російський уряд асигнував на це будівництво 100 тисяч франків; усього було зібрано два з половиною мільйони франків. Інститут почав працювати в 1888 р. і дістав назву Пастерівського. З перших років існування Пастерівського інституту в його науковій діяльності найактивнішу участь брали наші вітчизняні вчені. Найближчі співробітники Пастера Е. Ру та І. І. Мечников після смерті Пастера фактично стали науковими керівниками інституту до кінця свого життя. В цьому ж інституті працювали наші відомі бактеріологи С. М. Виноградський, Л. О. Тарасевич, О. М. Безредка, Д. К. Заболотний, Р. Я. Чисто-вич, Г. М. Габричевський та ін.
Вся наукова діяльність Пастера була найяскравішим прикладом того, як потрібно поєднувати теорію з практикою. Пастер взагалі не поділяв наук на теоретичні і прикладні. Він писав: «Не існує такої категорії наук, які можна було б назвати прикладними. Існують наука та її застосування в житті, що пов'язані між собою як плід з деревом, на якому він визрів». Пастер ненавидів війну, був великим гуманістом і патріотом своєї батьківщини. Коли в 1871 р. Німеччина відібрала у Франції Ельзас і Лотарінгію, Пастер відмовився від присудженого йому диплома почесного члена Боннського університету. «Наука,- писав Пастер з приводу цього,- не має батьківщини, але вченішії мають... Наука і мир торжествуватимуть перемогу над війною і темрявою. Народи об'єднаються не для руйнування, а для будівництва, і прийдешнє належатиме тим, хто зробить найбільше для страждущого людства».
