Вхід

Швидкий розвиток наук, зокрема оптичної фізики, дав змогу вченим проникнути в життя дрібних істот, невидимих для людського ока. Було створено одну з найважливіших нових галузей науки - мікробіологію, що відіграла вирішальну роль у розпізнаванні причин хвороб, особливо пошесних, організації дійових обґрунтованих засобів запобігання хворобам і лікування їх. Розвиток мікробіології мав велике значення і для сільського господарства, промисловості, особливо харчової.

Як зазначалося в попередніх розділах, окремі вчені з давніх часів висловлювали здогади, що причиною заразних хвороб е невидимі живі істоти. Такі здогади знаходимо в поемі Лукреція «Про природу речей» (І ст. до н. е.), в середні віки більш виразно писав про це Фракасторо (XVI ст.). З винайденням мікроскопа голландський годинникар Антоні Левенгук (1632-1723) першим описав дрібні істоти. Наш відомий вітчизняний лікар Данило Самойлович, про якого далі скажемо докладніше, наприкінці XVIII ст. намагався з допомогою мікроскопа знайти збудника чуми і запропонував робити профілактичні щеплення проти цієї хвороби. Лише працями французького вченого Луї Пастера було вперше науково доведено роль бактерій у походженні інфекційних хвороб, у процесах бродіння. Луї Пастер по праву вважається засновником бактеріології як науки.

Луї Пастер (1822-1895), закінчивши в 1847 р. університет, захистив дві дисертації і одержав диплом доктора фізики і доктора хімії. Спочатку він викладав ці дисципліни в різних університетах. Уже перші його наукові праці відзначалися точністю дослідів і гострою спостережливістю автора. Ним було відкрито явище стереоізометрії, що стало основою розвитку стереохімії. Вирощуючи мікроорганізми в середовищі з рацемічною винною кислотою, він визначив, що вони вживають тільки пра-вообертаючу її форму, залишаючи в розчині лівообертаючу.

У дальшому розвитку мікробіології видатна заслуга належить німецькому вченому Роберту Коху (1843-1910). Р. Кох працював санітарним лікарем у провінційному місті. Ознайомившись з відкриттям Пастера, він із запалом почав робити бактеріологічні досліди і зумів у примітивних умовах своєї лабораторії виділити культуру сибірки. В дальшій своїй роботі, уже в Берліні, в спеціально організованому інституті, він, користуючись досягненнями мікроскопічної техніки - масляною імерсією і конденсором Аббе,- в 1882 р. відкрив туберкульозну бацилу, яку по праву було названо паличкою Коха, а в наступному році - холерного вібріона. Р. Кох сформулював свою відому тріаду, за якою можна вважати мікроорганізм збудником певної хвороби. Перше - це виявлення мікроорганізму в усіх випадках захворювання; друге - виділення чистої культури; трете - виникнення цього ж захворювання у тварин в разі щеплення культури. Кохові належить введення в бактеріологічну техніку твердих поживних середовищ, таких, як желатин, агар, забарвлення мікроорганізмів аніліновими барвниками. В 1890 p. Р. Кох з невиправданою поспішністю оголосив про винайдення ним засобу лікування туберкульозу виділеним з туберкульозних паличок токсином - туберкуліном, що, як відомо, не підтвердилося.

Велика заслуга Р. Коха у створенні світової школи бактеріологів (Е. Берінг, Ф. Леффлер, С. Кітазато, А. Вассерман та ін.).

P. Кох дотримувався реакційних поглядів. Він не визнавав значення соціальних факторів у поширенні інфекційних хвороб.

Протягом останньої чверті XIX ст. вчені різних країн відкрили збудники переважної більшості інфекційних хвороб. У 1892 р. ботанік і мікробіолог Д. Й. Івановський (1864-1920) відкрив віруси - найдрібніші з відомих сучасній науці живих істот, які є збудниками ряду інфекційних хвороб. Винайдення в 1938-1940 pp. електронного мікроскопа М. Кнолем, Є. Рускою (Німеччина), В. К. Зворикіним (СІЛА), сконструювання такого мікроскопа в 1940 р. в СРСР під керівництвом О. О. Лебедєва дали змогу набагато розширити наші знання про них.

І. І. Мечников у своїх працях дотримувався погляду, що в зараженні організму та перебігу захворювання мають значення Не тільки бактерії, а й внутрішні захисні сили організму і що бактерії можуть змінюватись залежно від умов зовнішнього середовища. Проти цих тверджень, як і проти мечниковської теорії фагоцитозу, гостро виступив Р. Кох, якого підтримував відомий німецький ботанік бактеріолог Ф. Кон (1828-1898). Питання про можливість зміни бактерій під впливом зовнішніх умов поділило бактеріологів на два табори: плеоморфістів, які визнавали властивість бактерій змінюватися, і мономорфістів, які заперечували. Ця дискусія, яка мала велике принципове значення, була вирішена на користь плеоморфістів завдяки працям переважно наших вітчизняних бактеріологів С. І. Златого-рова, М. Ф. Гамалії, В. Д. Тімакова та ін.

Як бачимо, бактеріологія за сто років пройшла дуже складний шлях розвитку. Успіхи бактеріології для багатьох галузей медицини стали епохальними щодо розширення їхніх лікувальних можливостей. Бактеріологія (правильніше мікробіологія) допомогла розпізнати справжню причину інфекційних недуг, вивчити і зрозуміти засоби самозахисту організму від інфекцій, розробити могутні методи боротьби з ними, використовуючи властивості самих мікроорганізмів, вироблені ними в процесі еволюції. За цей час око вченого дістало змогу, завдяки розвиткові фізики, електроніки, побачити збудника хвороб, для чого потрібне збільшення в сотні тисяч разів. Нові досліди показали, що саме масові захворювання мають вірусну природу. В сучасній мікробіології особливе значення має вірусологія. Для дальших успіхів у боротьбі із захворюваннями потрібно було досконало вивчити найдрібніші з живих істот, близькі до молекул. Це стало можливим завдяки розвитку електронної мікроскопічної техніки та вірусології. В 1912 p. С. С. Чухотіним було створено мікроманіпулятор, що давав змогу вибирати з клітин окремі органоїди, вимірювати електричний потенціал за допомогою мікроелектродів, вводити в клітину різні речовини. В 1931 р. А. Вудрафф і Е. Гудпасчер довели можливість культивувати віруси віспи курей в тканинах курячих ембріонів у лабораторних умовах. В 1939 p. М. Арденне і Г. Руско розробили методику виготовлення ультратонких зрізів, що давало змогу ультрамікроскопом досліджувати віруси всередині уражених ними клітин. Завдяки ультрамікроскопії вдалося вивчити структуру багатьох вірусів. Виявилось, що всі вони побудовані за загальним планом і складаються з одно- або дволанцюгової нуклеїнової кислоти (ДНК та РНК). Одним з важливих досягнень вірусології було відкриття здатності клітин під впливом вкорінення в них вірусу виробляти резистентність до зараження іншим вірусом (явище інтерференції). Доведено, що в основному інтерференція пов'язана з синтезом клітинами особливого низькомолекулярного білка - інтерферону, який було відкрито А. Айзексом в 1957 р. Інтерферон нині введено в лікувальну практику.

Загальновизнано, що найефективнішим методом боротьби з вірусами є активна імунізація в основному живими ослабленими вірусами. Надійність такого методу перевірено в СРСР на практиці в боротьбі з поліомієлітом, кором та іншими вірусними захворюваннями.