hismed.net

Знеболювання, введення антисептики й асептики, розвиток анатомії і фізіології дали змогу вже під кінець XIX ст. набагато розширити обсяг оперативних втручань. Почався період розроблення і освоєння операцій на органах черевної порожнини, мозку. Цьому сприяли винайдення й вдосконалення хірургічної й оптичної апаратури. Складність методів дослідження і тонкість оперативних втручань на системах певних органів спричинилися до виділення окремих хірургічних спеціальностей. Передусім відокремилися офтальмологія, гінекологія, пізніше ортопедія, урологія, стоматологія, нейрохірургія.

У розробленні хірургії на органах травної системи велику роль відіграли австрійський хірург Теодор Більрот (1829- 1894), чех Ян Мікулич (1850-1905), француз Жюль Пеан (1830-1898), М. В. Скліфосовський, О. О. Бобров, С. С. Юдін та ін.

Лікар з Тургінська (Урал) А. А. Миславський перший розпочав у 1856 р. широко застосовувати оперативне лікування ендемічного зоба. Пізніше почав оперувати таких хворих у Швейцарії Теодор Кохер (1841-1917). Цю операцію вдосконалили вітчизняні хірурги А. В. Мартинов (1868-1934), О. В. Ніко-лаєв.

У Військово-медичній академії в Петербурзі В. М. Бехтерєв заснував у 1893 р. перший у світі нейрохірургічний відділ і поклав початок нейрохірургії. Американський хірург Кушінг (Н. Cushing, 1869-1939) розробив діагностику і методи оперативного лікування новоутворень мозку. В 1932 р. він опублікував звіт про свої дві тисячі операцій з приводу новоутворень мозку.

Успіхи фізіології і біохімії у вивченні залежності функцій органів від нервово-гуморальної регуляції, зокрема з'ясування трофічної функції симпатичної частини вегетативної нервової системи, дали підстави хірургам поширити оперативні втручання на периферичні нерви, симпатичні ганглії, ендокринні залози при захворюваннях, які раніше вважалися терапевтичними (бронхіальна астма, гіпертиреоз, ендартеріїт тощо). В цій галузі багато працювали В. А. Оппель, французький учений Рене Леріш (1879-1955), О. В. Вишневський (1874-1948).

Початок XX ст. позначився відкриттям, яке мало епохальне значення для хірургії та й для терапії,- опануванням на наукових засадах процедури переливання крові, про що мріяло людство з давніх часів. Лише з відкриттям Ландштейнером і Янським поділу людей на групи за реакцією гемаглютинації стало можливим, суворо дотримуючись певних правил, здійснювати переливання цілком безпечно.

К. Ландштейнер (Carl Landsteiner, 1868-1943) - видатний австрійський імунолог. Його роботи про групи крові були опубліковані в 1900- 1901 pp., в 1909 р. він разом з Г. Пропером довів інфекційну природу поліомієліту; в 1927 р. разом з П. Левіном виявив в еритроцитах людини антигени М і Н, а в 1940 р. з А. Вінером - резус-антиген. Ландштейнер в 1922 р. переїхав до США, працював у Рокфеллерівському інституті.

Я. Янський (Jan Jansky, 1873-1921)-професор неврології і психіатрії Празького університету. В процесі обстеження крові трьох тисяч психічно-хворих він довів (1907 p.), що існує не три групи крові, як вважав Ландштейнер, а чотири. Ця класифікація, з доданням пізніше (1940 р.) виявленого у крові резус-фактора (резус-антигена), стала загальноприйнятою.

Великим досягненням хірургії XX ст. є розроблення операцій на легенях і серці. Методику цих операцій уперше в експерименті було розроблено вітчизняними вченими: В. Д. Добромисловим (1869-1917), С. С. Брюхоненком, М. Н. Теребин-ським. Оперативними методами тепер успішно лікують деструктивні форми туберкульозу легенів, абсцеси, бронхоектази, новоутворення легенів. Великих успіхів досягнуто в лікуванні оперативними методами природжених і набутих пороків серця.

Перші спроби видалення легенів при гнійних захворюваннях було здійснено в 20-х роках С. І. Спасокукоцьким і американськими хірургами Лілієнта-лем та Греєм. Операції провадились під турнікетом, летальність досягла 60 %. Операцію видалення легенів з роздільною обробкою кореня, що було великим кроком уперед, вперше виконав у 1933 р. американський хірург Рейнгоф. Перші операції мітральної комісуротомії виконали Кетлер і Грехем у 1923 p., але до 40-х років вони були ще казуїстичним винятком і набули поширення лише з 50-х років. Багато сприяв розвиткові хірургії серця і великих судич своїми працями шведський хірург Крахфорд. Значні оперативні втручання на серці при складних набутих і природжених пороках стали можливі з часу застосування екстракорпорального кровообігу, який уперше в експерименті був розроблений і реалізований С. С. Брюхоненком із співробітниками 1927 р.

В РРФСР видатна роль в розвитку торакальної хірургії належить О. М. Бакулєву, в УРСР - М. М. Амосову.

Розроблення відновних операцій, які б виправляли природжені чи набуті дефекти функцій органів, є характерною особливістю сучасної хірургії.

Операції пересадження органів почали з відносним успіхом робити лише тоді, коли стало можливим, з розвитком судинної хірургії, забезпечувати кровопостачання трансплантата. Одним з перших такі операції почав робити М. О. Богораз (1926 p.). Він виконував пересадження щитовидної залози кретинам, гіпофіза - карликам, відновлював статевий член у чоловіків. Першу спробу пересадки нирки людині зробив у 1933 р. український хірург Ю. Ю. Вороний. Першу успішну пересадку виконано в 1959 р. в Бостоні Джоном Меррільйоном, в СРСР - Б. В. Петровським. Таких операцій у різних країнах виконано вже тисячі з певним досить тривалим успіхом - переважно коли донор і реципієнт-близнюки. Спроби пересадження печінки, підшлункової залози, легенів мали короткотривалий успіх. Відгук у цілому світі дістали перші пересадження серця, виконані в Південно-Африканській Республіці Кристіаном Бернардом. Перший, оперований 21.12.1967 p., прожив 18 днів, другий, оперований 02.01 1968 p., прожив 9 місяців. Згідно з реєстром Міжнародного товариства трансплантації серця до кінця 1985 р. у світі проведено 2577 пересаджень серця, за 1981-1985 pp. зроблено 98 пересаджень серце-легені.

Основною перешкодою для пересадження органів є не сама техніка оперування, яку не так важко опанувати, а несумісність тканин пересадженого органа з середовищем і тканинами реципієнта.

Розробка проблем імунологічної несумісності визначила формування спеціальної галузі науки-трансплантаційної імуногенетики. В основу розробки раціональних методів підбору донорів було покладено вчення про головний комплекс тканинної сумісності.

Створено трансплантаційні центри «Інтертрансплант», що об'єднує країни РЕВ, і «Євротрансплант», що об'єднує країни Західної Європи, та ін.

Виняткове значення для відновної хірургії мало розроблення В. П. Філатовим у 1917 р. методу пересадження ділянок шкіри за допомогою стеблового клаптя. В хірургічну практику вводяться дедалі досконаліші протези з синтетичних матеріалів. Поставлено на чергу питання про можливість пересадження цілих органів, заміни (тимчасової чи постійної) функції дефектних органів штучними органами.

Уперше штучне серце було встановлено людині в 1969 р. американським хірургом Дейтоном Кулі для підтримання життя хворого до одержання донорського серця. Через 24 години воно було замінене на донорське. Першу імплантацію сконструйованого У. Джарвіком штучного серця, що працювало від пневмоприводу, було здійснено 02.12.1982 р. американським хірургом Уїльямом Дебризом дантистові Барні Кларку (61 рік), який прожив після цього 111 днів 17 год. 53 хв. За цей час механічне серце зробило 12 912 400 скорочень.

Хірургія в XIX - XX ст. Частина 1

Хірургія в XIX - XX ст. Частина 2