Санітарний стан міст наприкінці XVIII та у першій половині XIX ст. залишався жахливим. Водопроводи, вбиральні були тільки в будинках заможних. У Парижі лише в 1780 р. було заборонено виливати з нічних горщиків на вулиці; тротуари в цьому місті було збудовано в 1782 р. У Москві, Берліні по бічних канавах вулиць стікали дощові води й екскременти. Через сморід з річки Темзи англійський парламент змушений був на місяці припиняти свої засідання. Особиста гігієна була надзвичайно низька. Церква, яка в ті часи мала ще дуже великий вплив на маси населення, була ворогом чистоти тіла, бо, на думку її авторитетів, «хто є вмитим во Христі, не потребує далі вмиватися». Вошивість була звичним явищем для всіх верств населення.
Санітарний стан міст наприкінці XVIII та у першій половині XIX ст. залишався жахливим. Водопроводи, вбиральні були тільки в будинках заможних. У Парижі лише в 1780 р. було заборонено виливати з нічних горщиків на вулиці; тротуари в цьому місті було збудовано в 1782 р. У Москві, Берліні по бічних канавах вулиць стікали дощові води й екскременти. Через сморід з річки Темзи англійський парламент змушений був на місяці припиняти свої засідання. Особиста гігієна була надзвичайно низька. Церква, яка в ті часи мала ще дуже великий вплив на маси населення, була ворогом чистоти тіла, бо, на думку її авторитетів, «хто є вмитим во Христі, не потребує далі вмиватися». Вошивість була звичним явищем для всіх верств населення.
Запона над ліжком у спальні «короля-сонця» Людовіка XIV (1638-1715) у Версальському палаці мала захищати ліжко від блощиць, які падали зі стелі. Приналежністю чоловічого і жіночого туалету заможних верств у XVII-XVIII ст. були палички із слонової кості, золота чи срібла, якими почісували під пишними перуками голову.
У XVIII ст. на медичних факультетах починають уперше включати як окремий розділ до складу тієї чи іншої дисципліни, частіше до судової медицини, так звану «медичну поліцію», яка висвітлювала санітарні заходи громадського характеру, передусім при епідемічних захворюваннях. Велика заслуга в розробці та систематизації тогочасних знань у цій галузі належить Й. П. Франку, авторові капітальної праці «Система загальної медичної поліції» (9 томів).
Иоганн Петер Франк (1745-1821) вважається основоположником соціальної гігієни. Протягом 40-літньої роботи він виявив великий організаторський талант, працюючи в Німеччині, Італії, Австрії, Росії, і всюди був реформатором у справі організації лікування та протиепідемічних заходів. В Росії він організував викладання гігієни на медичному факультеті у Вільні, а в 1805-1808 pp. очолював у Петербурзі Медико-хірургічну академію. «Першоджерело багатства країни,- твердив Франк,- ...у продуктивній силі здоров'я людини, у систематично здійснюваних державою заходах щодо медичної поліції».
Иоганн Петер Франк (1745-1821)
У своїх працях Франк відокремлював питання громадської охорони здоров'я від судової медицини, особливу увагу приділяв раціональному законодавству в справі боротьби з масовими захворюваннями, організації лікувальної, родильної допомоги, пропаганді гігієнічних навичок серед населення.
Зазначимо, що одна з ранніх праць з питань соціальної гігієни належить І. Л. Данилевському, нашому землякові, Kievorussus, як він себе називає. В 1784 р. він захистив у Геттінгені дисертацію «De magistratu medico felicis-simo» («Про державну владу як найдосвідченішого лікаря»). В ній Данилевський широко висвітлює питання про завдання держави в справі охорони здоров'я населення. Крім суто медично-санітарних заходів проти поширення захворювань, він підкреслює важливість для здоров'я населення соціальних факторів: забезпечення мирних умов розвитку народу, матеріального достатку і підвищення культурно-освітнього рівня широких мас трудящих тощо. І. Л. Данилевський особливо підкреслював важливість поширення санітарної освіти серед населення з дитинства, необхідність ввести в усіх школах викладання «першооснов збереження здоров'я». Свою дисертацію він закінчує таким висновком: «Вилікування захворювань, викоренення їх причин належить чекати не від лікарів та аптекарів, а тільки від державної влади». Цю видатну працю І. Л. Данилевського було двічі видано в Геттінгені - в 1784 та 1788 pp. й включено И. Франком у збірник «Delecta opuscula», куди увійшли вибрані праці з гігієни XVIII ст. Невідома вона була лише на батьківщині.
У винятково тяжких умовах жило трудове населення міст,, кількість якого швидко зростала у зв'язку з будівництвом нових заводів і фабрик. Такі умови призвели до виникнення епідемій тифів, чуми, холери, віспи. Епідемії спустошували міста, позбавляючи заводи і фабрики робітників, а армію - солдатів. Це змушувало уряди країн, муніципалітети міст приймати закони, постанови, які дещо поліпшували тяжкі санітарні умови праці й побуту населення.
Як уже зазначалося, з кінця XVIII ст. Англія стала найпередовішою країною щодо розвитку торгівлі, промисловості, мореплавства. В цій країні почали особливо різко виявлятися соціальні суперечності, які властиві капіталістичному способу виробництва, що викликало масові робітничі рухи, відомі в історії під назвою чартистських. На цей час припадає і утворення першої в історії робітничої партії. В Англії вперше було видано й закони про обстеження стану фабрик (1832 p.), про заборону нічної праці дітей і підлітків з обмеженням їхнього робочого дня до 12 годин (1833 p.), створено фабричну інспекцію. У зв'язку з великими епідеміями тифу, холери постала потреба вивчати умови життя, водопостачання, харчування робітничих мас. Особливі заслуги у вивченні цих питань і боротьбі за впровадження в життя оздоровчих заходів державною і міською адміністрацією належать лікареві С. Сміту (1788-1861) й інспектору Е. Чедвіку (1800-1890). Під їхнім впливом в Англії було створено Генеральне управління здоров'я (1848 p.), розпочато науковий аналіз статистичних відомостей, уперше запроваджено посади санітарних лікарів.
Ф. Енгельс за власними спостереженнями подає такий опис робітничих кварталів у Лондоні: «Будинки, від підвалу до самісінького даху, переповнені жильцями, настільки брудні зовні і всередині, що жодна людина, здавалося б, не погодиться в них жити». Не краще становище виявив він і в Манчестері - центрі другого міста Англії, «першого фабричного міста світу»: «Котеджі старі, брудні і найменших розмірів, вулиці у вибоїнах, здебільшого небруковані і без стічних канав. Купи нечистот, покидьків і смердючого бруду підносяться серед численних стоячих калюж і заражають смердючими випарами повітря, яке й без того темне і важке від диму цілої дюжини фабричних димарів. Скрізь тиняються діти і жінки, обірвані і такі ж брудні, як свині, що тут же валяються в купах сміття і калюжах».
Першим санітарним лікарем Лондона був Джон Саймон (1816-1904), який домігся значного поліпшення водопостачання, каналізації, що сприятливо позначилося на епідеміологічному стані міста, зробило непотрібним утримання дорогих карантинів.
Слід згадати також діяльність Едвіна Чедвіка, спрямовану на обмеження дитячої праці; Соутвуда Сміта, автора «Закону про бідних»; статистика («генерального реєстратора») Вільяма Фарра; Леонарда Хорнера, що добивався відповідальності фабрикантів за каліцтва робітників і нормального робочого дня, передусім робітників-підлітків. За оцінкою К. Маркса, Хорнер «зробив безсмертні послуги англійському робітничому класові». Карл Маркс і Фрідріх Енгельс високо оцінювали роботу перших англійських санітарних лікарів і використовували висновки з їхніх досліджень у своїх класичних працях.
Одночасно з початком промислового перевороту в Англії Франція переживала буржуазну революцію, під час якої народні маси також висували вимоги щодо поліпшення санітарних умов життя, медичної допомоги. На відміну від Англії, в якій уже починав відігравати свою історичну роль робітничий клас, в антифеодальній французькій революції, як відомо, вирішальну роль відіграло селянство і лише в лютневу буржуазно-демократичну революцію 1848 р. виявився вплив робітничого класу Франції. Учасником цієї революції був лікар Франсуа Распайль, видатний учений-натураліст, про якого ми вже згадували. Він активно допомагав робітникам сформулювати свої вимоги щодо поліпшення умов праці.
Перший підручник гігієни, в якому поряд з відомостями, добутими на ґрунті спостережень, наводилися дані фізико-хімічних і бактеріологічних аналізів, було написано у 60-х роках XIX ст. в Англії Е. Парксом, якого і треба вважати піонером експериментальної гігієни.
У своєму підручнику Парке так сформулював призначення гігієни: «Зробити розвиток людини найдосконалішим, життя - найміцнішим, підупад життя - якомога повільнішим і смерть - якомога більш віддаленою». Вперше в його підручнику подано фізико-хімічні і мікроскопічні дослідження навколишнього середовища - повітря, ґрунту, води та ін.
Винятково важливу роль у розвитку громадської медицини в XIX ст. відіграли твори і діяльність соціалістів-утопістів, таких, як Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен. За словами Ф. Енгельса, вони, «...незважаючи на всю фантастичність і весь утопізм їх вчення, належать до найвидатніших умів усіх часів і які геніально передбачили дуже багато таких істин, правильність яких ми доводимо тепер науково»
З утопістів найближче підійшов до практичних питань організації медичної допомоги і санітарно-оздоровчих заходів Р. Оуен (1771 -1858). Він особисто організовував обходи й санітарний огляд будинків у робітничих селищах «санітарними контролерами» з робітників. В усіх робітничих селищах при створених ним фабриках обов'язково були лікарні.
Оуен різко критикував лікарів, які відмежовувались від громадських починань і нерідко ставились навіть вороже до них, виходячи зі своїх вузькопрофесійних інтересів. Оуен рішуче висловлювався за громадську профілактичну медицину.
У творі Фур'є «Гармонійний соціалістичний устрій» лікарі дістають тим більшу платню, чим менше хворих на обслуговуваних ними дільницях.
Серед лікарів-гігієністів XIX ст. найбільш відомими своєю діяльністю й друкованими працями з соціальної гігієни вважаються румунський лікар Ст. Стинка (1865-1897) - автор ґрунтовного твору «Суспільне середовище як патологічний фактор» і Ф. Ф. Ерісман, про якого докладно йтиметься в розділі про вітчизняну медицину.
Гігієнічні науки. Частина 1
