Розширення торговельних і культурних зв'язків між країнами і континентами на початку XIX ст. сприяло занесенню тяжких інфекційних хвороб, таких, як чума, холера, віспа, жовта гарячка, з однієї країни до іншої. Постійна небезпека змусила вдаватись до інтернаціональних запобіжних заходів.
У 1851 р. в Парижі відбулася І Міжнародна конференція з питань боротьби з епідеміями. В 1862 р. було прийнято Міжнародну санітарну конвенцію, за якою запроваджувалася взаємна інформація про поширення та загрозу інфекційних захворювань. У 1909 р. організовано Міжнародне бюро соціальної гігієни з місцеперебуванням у Парижі. В обов'язки його входив нагляд за виконанням міжнародних санітарних конвенцій та карантинних правил. Із створенням Ліги Націй було засновано (1923 p.) Організацію гігієни Ліги Націй, яка взяла на себе обов'язки Міжнародного бюро суспільної гігієни і почала подавати консультативну й технічну допомогу органам та закладам охорони здоров'я різних країн. СРСР став членом цієї організації у 1934 р.
На I Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй (1946 р.) було вирішено створити нову міжнародну організацію з охорони здоров'я - Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ), Статут якої ратифіковано в 1948 р. СРСР - член-засновник цієї організації; представники країни входять до складу її керівного органу.
Всесвітня організація охорони здоров'я здійснює велику інформаційну роботу з питань епідемічних захворювань, санітарної статистики, видає спеціальні журнали, монографії з важливих проблем медичної науки. Вона координує і стимулює дослідження інфекційних, паразитарних, серцево-судинних захворювань, раку, з медичної радіології тощо. В обов'язок ВООЗ входить технічна допомога в справі охорони здоров'я економічно слаборозвиненим країнам. Вона у своїй діяльності співробітничає з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, Міжнародною організацією праці, Міжнародною організацією з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).
Міжнародному співробітництву медичних працівників дуже сприяють міжнародні конгреси, які почали організовуватися з 1867 р. На них демонструються останні досягнення з різних галузей медичної науки, делегати конгресів мають можливість знайомитися з науковими медичними закладами і організацією охорони здоров'я країн, де відбуваються конгреси.
Уперше XII Міжнародний конгрес лікарів відбувся в 1897 р. в Москві; на ньому було 7500 делегатів з країн усіх континентів. Президентом конгресу був М. В. Скліфосовський. З кінця XIX ст. почали скликати міжнародні конгреси за спеціальностями. І Міжнародний конгрес з фізіології відбувся в Базелі (1889 p.), внутрішньої медицини - в Парижі (1905 p.), хірургії-в Брюсселі (1905 p.), з історії медицини - в Антверпені (1920 p.). Помітний слід у світовій науці залишили Міжнародний конгрес фізіологів у Ленінграді - Москві (1935 р.) під головуванням І. П. Павлова та конгреси біохіміків (1961 р.) і онкологів (1962 р.) у Москві. Міжнародні наукові конгреси з різних галузей науки стали з 60-х років звичайним явищем.
З усіх завдань, які стоять нині перед людством, немає і не може бути завдання, важливішого, ніж запобігти небезпеці ядерної війни. Завдання це, цілком природно, особливо близьке медикам, чиїм обов'язком і професійним покликанням є збереження життя й зміцнення всіма можливими засобами здоров'я людей. Небезпека знищення життя на Землі стала сьогодні не гіпотетичною, а цілком реальною.
У серпні 1945 р. на японські міста Хіросіму й Нагасакі скинуто атомні бомби. В радіусі 500 м від вибуху загинуло все живе, понад 300 000 чоловік стали першими жертвами бомбардування. Радіоактивний пил, що знявся під час вибуху, рознесений вітром, осів і отруїв усе живе на далекій відстані. Уражені виявились, у свою чергу, джерелом радіоактивного ураження для всіх, хто контактував з ними. Багато опромінених захворіли на рак, лейкемію. Ураження мало й генетичні наслідки: діти народжувались іноді каліками, зі стронцієм у кістках, багато з них рано померли. Ураженою виявилась також частина риби в океані.
Однак, незважаючи на ці страшні наслідки, атомну (ядерну) зброю продовжували створювати й нагромаджувати. Кількість країн, що готуються мати її у майбутньому, збільшується.
Після ядерного бомбардування японських міст найвидатніші вчені світу підняли свій голос, розкриваючи смертельну небезпеку, яка постала перед усім людством. Біля джерел сучасного антивоєнного, антиядерного руху стояли Альберт Ейнштейн, Бертран Рассел, Джон Бернал, Фредерік Жоліо-Кюрі та ін.; в СРСР - хімік О. М. Несмєянов (президент Академії наук у 50-ті роки), фізики П. Л. Капіца, О. Ф. Йоффе, С. І. Вавілов, Д. В. Скобельцин, біолог О. І. Опарін, лікарі М. М. Бурденко, В. В. Кованов, М. І. Блохін та ін.
Альберт Ейнштейн і Бертран Рассел у 1955 р. опублікували, за участю інших учених, «Маніфест» до вчених світу, а через Них до всього людства, закликаючи до активних організованих дій проти небезпеки ядерної війни. «Маніфест» поклав початок Пагуошському рухові вчених і громадських діячів проти ядерної війни (Пагуош - Pagwash- назва селища в Канаді, де відбулася перша конференція руху). Конференції Пагуошського руху відбуваються регулярно в різних країнах. У 1987 р. така конференція відбулася в СРСР, у Дагомисі.
У перших лавах борців за мир і ядерне роззброєння, проти ядерної війни йдуть медики, об'єднані у міжнародну організацію «Лікарі миру за відвернення ядерної війни». Ініціаторами цього руху були американський професор-кардіолог Бернард Лаун і радянський академік-кардіолог Є. І. Чазов. Вони ж стали співголовами організації. 1981 р. у місті Ерлі, поблизу Вашінгтона, відбувся І Міжнародний конгрес організації, що об'єднала 100 лікарів з 11 країн. II конгрес, що відбувся 1982 р. в Кембріджі (Англія), об'єднав уже лікарів з 31 країни, і учасників було значно більше. На III конгресі 1983 р. в Амстердамі (Нідерланди) були лікарі з 43 країн, на IV у 1984 р. в Хельсінкі (Фінляндія) -з 53 країн. На наступних конгресах-V в Будапешті (1985 p.), VI - в Кельні (ФРН, 1986 p.), VII в Москві (1987 p.), VIII в Монреалі (1988 р.) неухильно зростала кількість учасників і репрезентованих країн.
Третій Міжнародний конгрес «Лікарі світу за відвернення ядерної війни» ухвалив серед інших рішень постанову про доповнення традиційної лікарської «Клятви Гіппократа» зобов'язанням боротися за відвернення ядерної війни.
