Вхід

Литовці у XIV ст. щодо культури значно поступалися перед придніпровськими слов'янами: вони не мали писемності, вироблених форм державного права, не знали багатьох ремесел, що були відомі слов'янському населенню. Заволодівши величезними західними і південними територіями Русі, що набагато перевищувала Литву кількістю населення, литовці швидко підпали під вплив підкорених. Литовські князі приймають християнство, одружуються з руськими княжнами, руська мова і письмо стають державними. Відновлюються торговельні й культурні зв'язки з сусідніми народами. Складалися відносно сприятливі умови для розвитку культурного життя, зокрема для розвитку медицини.

Крім церковної літератури з'являються слов'янські перекладні книжки, в яких поряд з текстами релігійного змісту подавалися відомості з астрології, математики, творів Гіппократа, Арістотеля, Галена та коментарі до них.

Найпоширенішим був переклад праці, яка називалася «Галі-ново на Іпократа» - коментарі Галена до праці Гіппократа «Про природу людини» в дуже скороченому переказі. В ній подається вчення про чотири рідини, з яких складається людське тіло: кров, слиз, червону і чорну жовч. Як Всесвіт (макрокосм) за античною теорією складається з чотирьох елементів, так і людина також побудована з чотирьох основних елементів і становить «малий Всесвіт» - мікрокосм.

Другий поширений твір більш практичного змісту «Тайная тайних, або Арістотелеві врата» - псевдоарістотелева праця арабського походження, перероблена в Європі середньовічними схоластами. У творі даються вказівки, як належить лікареві обстежувати хворого, описуються деякі захворювання, подаються поради щодо харчування, житла, одягу, режиму статевого життя.

Чимало медичних відомостей знаходимо в «Проблематах», де докладніше, ніж у всіх відомих стародавніх перекладних писемних джерелах, описано будову і функції людського організму. Головний мозок, за «Проблематами», є центр усього духовного життя людини. Цікаве зауваження автора, згідно з яким слиновиділення викликає не лише вигляд і запах їжі, а й саме уявлення про неї.

Названі рукописні збірки і подібні до них були поширені у невеликій кількості, відомі вузькому колу осіб. За тих часів переписування, пергамент, а пізніше папір коштували дуже дорого, тому власниками рукописів могли бути тільки поодинокі особи. Для подання медичної допомоги феодалам запрошувались дипломовані лікарі, здебільшого іноземці.

З XV ст. почалася підготовка учених лікарів у Польщі, в Краківському університеті. Пізніше лікарів готували в Замойській академії в м. Замості (коло Львова).

Незважаючи на скромні можливості медичних факультетів Кракова і Замостя, вони відіграли певну позитивну роль у поширенні наукових медичних знань серед населення. Кількість випускників цих шкіл, особливо українців і білорусів, була невелика, вони йшли на службу до феодалів, у резиденції єпископів, осідали в більших містах, обслуговували, звичайно, заможні верстви населення.

Окремі випускники, діставши звання ліценціатів медицини в Кракові чи Замості, продовжували навчання в університетах Італії, де здобували вчений ступінь доктора медицини. З таких докторів медицини є відомості про Юрія Дрогобича, Ге-оргія-Франциска Скорину та Пилипа Ляшковського.

фістула підшлункової залози

Георгш-Франціск Скорина, (3 гравюри 1517 p.).

Юрій Дрогобич-Котермак (1450-1494) під ім'ям Георгія-Михайла сина Доната з Дрогобича був записаний у 1468 р. студентом Краківського університету; здобув ступінь бакалавра у 1470 p., магістра -у 1473 р. Не задовольняючись цією освітою, він вирушає в далеку Італію і вступає до відомого в ті часи Болонського університету.

Інакше склалася доля Георгія-Франциска Скорини («1490-1551). Родом він був з Полоцька (Білорусія). Вчився на медичному факультеті Краківського університету в період 1504-1508 pp., пізніше в Італії. В 1512 р. в Падуанському університеті після блискучого захисту дістав диплом доктора медицини. Протоколи засідань «найсвятішої колегії» університету про цей захист збереглися в архівах Падуанського університету до наших днів. В 1517- 1519 pp. Скорина в Празі перекладає і друкує білоруською мовою Псалтир і Біблію. Переклад цих книг мав у ті часи велике значення.

В особі Г. Скорини ми маємо не лише одного з перших дипломованих докторів медицини, який дістав це звання в найвидатнішій школі тогочасної Європи, а й палкого патріота своєї батьківщини, який дбав про поширення грамоти в народі. Повернувшись на батьківщину, Скорина відкриває у Вільно (Вільнюс) друкарню, працює лікарем при віденському єпископі, пізніше - королівським садівником-ботаніком у Празі.

Серед українських учених пізніших часів слід згадати Єпіфанія Славинецького. Закінчивши Київську братську школу, він вчився за кордоном, потім працював викладачем у Києво-Могилянській колегії, став ченцем. На запрошення царя Олексія Михайловича переїхав разом з Арсенієм Сатановським до Москви для виправлення за першоджерелами релігійних книг. Йому належить переклад слов'янською мовою (1658) скороченого підручника анатомії Андреаса Везалія під заголовком: «Врачевська анатомія с латинська, от книги Андреа Вессалия Брукселенска». Переклад було зроблено, очевидно, для першої медичної школи, відкритої у Москві в 1654 р. До наших днів переклад не зберігся, очевидно, згорів під час однієї з численних пожеж дерев'яної Москви. Збереглися рахунки, які свідчать про те, що Єпіфанію було заплачено за виконаний ним переклад. Йому належить також книга про здорове виховання дітей - «Гражданство обычаев детских». Єпіфаній Славинець-кий разом з Арсенієм Сатановським і монахом Ісаєм переклали слов'янською мовою ще космографію, в якій пояснювалися системи Птолемея та Коперника. Єпіфаній Славинецький у Москві очолював викладання «вільних наук» у школі при Андріївському монастирі, яка була заснована і утримувалася коштом Ф. Ртищева. На прохання останнього він уклав слов'яно-грецький словник. Помер Єпіфаній Славинецький у Москві в 1675 р.

У 1701 р. за указом Петра І Київська колегія (заснована у 1632 р.) дістала титул і право академії.

Київська академія відіграла значну роль у підготовці медичних кадрів у зв'язку з організацією шпитальних медичних шкіл. У доповіді Комісії з нагоди нового законоуложення в 1798 р. відзначається, що протягом лише 14 років (з 1784 по 1798 р.) з Київської академії вступили до медичних шкіл понад 300 осіб. Пізніше кадри для медичних шкіл готували здебільшого колегії в Чернігові, Переяславі та Харкові. До медичних шкіл ішли переважно найздібніші учні.

З часом курс у Київській академії дедалі більше розширюється. З початку другої половини XVIII ст. до програми введено всесвітню історію, тригонометрію, фізику, астрономію, викладаються архітектура, малярство, іноземні мови. З 1802 р. в академії запроваджено курс медицини.

У «медичному класі», як свідчать списки, навчалися 150-167 учнів. Викладання велося за досить широкою програмою: анатомія вивчалася за підручником Шаршмідта, фізіологія - за Галлером, хірургія - за Гайстером. Ці підручники використовувались і в медичних школах. Викладачами були доктори медицини з губернської медичної інспекції, а з 1846 по 1871 р. курс судо вої медицини і медичної поліції викладав колишній професор Санкт-Петербур-зької медико-хірургічної академії Петро Пелехін. Введенням такого курсу медична колегія сподівалась поширити знання основ медицини серед освічених верств населення.

Головний будинок Києво-Могилянської академії в XVII ст.

Головний будинок Києво-Могилянської академії в XVII ст.

Правила шкільної гігієни в уставі академії було подано у віршах:

Сосуд води свежія в школу приносите,
Стол і лавка часто вами да моются,
Да приходящим в школу не гнусно видются,
Сім бо познаєтся ваша лічная лєпота,
Аще у вас будет школьная чистота...

В 1780 р. згоріла майже дощенту бібліотека академії. Вогонь знищив тисячі книжок і неповторних рукописів. З 250© книжок, переданих бібліотеці митрополитом, видатним культурним діячем Петром Могилою, збереглося всього три. Через 30 років, у 1811 p., бібліотека, до якої було за спеціальним наказом завезено цінні історичні збірки з різних міст України та монастирів, знову згоріла. Коли пригадати, що в 1787 р. згоріла і бібліотека Києво-Печерської лаври, в якій зберігалися літературні пам'ятки та рукописи світового значення, то стане особливо очевидним, яких непоправних втрат зазнала історія культури нашого народу.

У Київській академії навчалися понад тисячу учнів. При великому гуртожитку була лікарня, в якій лікували ченці. За їхніми рецептами в аптеках відпускали ліки. Дипломів ченці не мали, і тому на початку XIX ст. за наказом Лікарської управи ректорат академії вперше запросив дипломованого лікаря.

Про стан учнів у медичних школах того часу пише О. Ф. Шафонський (1740-1811), автор медико-топографічного опису Чернігівського намісництва (1780):

«Обнкновенно студенти, жившие в бурсе, к сожалению и общему стыду, ходячи по всему городу под окошками, духовные песни поют и за то от жителей денежное и сгестное подаяние получают. Смотря на сие бедственное состояние, должно всю справедливость и похвалу сему юношеству в том отдать, что многие из оного добровольно и охотно все время горести, скудности и нужди для того только несут, чтобы чему-нибудь научиться. Из сих-то бедняков Россия всегда имела учених и достойних людей в духовном и светском званий и особливо во врачебной науке».