Вхід

Вдосконалення підготовки вітчизняних лікарів пов'язане з діяльністю директора медичної канцелярії доктора медицини Павла Кондоїді (1710-1760), який у 1742-1760 pp. фактично очолював медичну справу в Російській державі. Грек за походженням, Кондоїді виховувався і прожив усе життя в Росії. До Кондоїді в медичних школах викладали лікарі госпіталів, які більшу увагу приділяли практичній роботі, ніж викладанню, і не завжди мали відповідну теоретичну підготовку. Кондоїді запровадив у школах посади професорів та їхніх помічників, увів до програми курацію хворих учнями з участю їх в операціях і патологоанатомічних розтинах, запровадив викладання акушерства і гінекології, підготовку акушерок, заснував першу медичну бібліотеку.

Павла Захарович Кондоїді (1710-1760)

До переїзду в Петербург Кондоїді, займаючи посаду штаб-лікаря, певний час жив на Україні. За цей час він достатньо ознайомився з системою навчання в Київській академії, колегіях у Чернігові, Харкові, Переяславі. Оскільки в них особливу увагу приділяли вивченню латинської мови і одночасно давали добру загальну освіту, він вбачав в учнях цієї Академії та колегій найбільш відповідних кандидатів для медичних шкіл, де в ті часи більшість дисциплін викладалася латинською мовою. В 1754 р. Кондоїді одержує спеціальний дозвіл Синоду, якому підлягали ці заклади, на вербування в них найздібніших учнів для медичних шкіл. Починаючи з другої половини XVIII ст. школи України стають головними постачальниками учнів для медичних шкіл.

Першим російським професором в госпітальних школах був Костянтин Іванович Щепін. Син селянина з далекої Вятки, Щепін 14-літнім юнаком добирається до Києва, де під час навчання в Братсько-Могилянській академії виявляються його великі здібності. Без будь-якої сторонньої допомоги він подорожує по країнах Європи, слухає лекції з медицини і природничих наук в університетах Болоньї, Падуї, Лондона; дістає звання доктора медичних наук у Лейдені. На батьківщині Щепін викладає в госпітальних школах Москви і Петербурга анатомію, хірургію, терапію; вводить практичні заняття з анатомії на трупах, яка після Бідлоо викладалась тільки теоретично. «Багато хто з підлікарів і старих учнів, які до цього багатьох частин в натурі не знали, крім імені їх,- пише Щепін Медичній колегії,- нині не тільки їх в натурі знають, а й самі адмініструвати в стані».

Щепін домагається (без успіху, на жаль) скасування жорстоких дисциплінарних покарань учнів госпітальних шкіл, яких, як він пише, б'ють, «на превеликий мій жаль, за пустощі один стільцем з ланцюгом, інші лозиною, а ще інший і киями». Щепін розробив новий навчальний план для госпітальних шкіл відповідно до рівня тогочасної медичної науки. Лікарська верхівка з іноземців, в руках якої була медична справа в ті часи у Росії, створювала Щепіну неможливі умови для праці і життя. Помер він у 1770 р. по дорозі до Києва.

На клопотання Кондоїді уряд дав дозвіл посилати найздібніших молодих лікарів в іноземні університети для здобуття «докторського градуса». Для вдосконалення було обрано найпередовіші університети тих часів - у Лейдені та Страсбурзі. Перші дев'ять лікарів, які здобули в Лейдені звання доктора медицини, повернувшись на батьківщину, стали викладачами в медичних школах і піонерами вітчизняної медичної науки та викладання медичних дисциплін російською мовою.

Госпітальні медичні школи у XVIII ст. були основними навчальними закладами з підготовки лікарів у Російській державі. В них здобули звання лікаря близько 2 тисяч осіб. Строк навчання в цих школах змінювався від 5 до 10 років. З 1754 р. Кондоїді ввів семирічний строк, але учнів, які добре навчались, випускали лікарями через 5 років. Війни, які вела Росія у XVIII ст., вимагали для задоволення потреб армії передчасних випусків учнів - через 2-3 роки навчання. Такі випускники називалися підлікарями. Після певного практичного стажу вони мали право складати іспити на лікаря. Звання підлікаря було скасовано в 1799 р. З 1762 по 1854 р. найвищим лікарським званням у Росії було звання штаб-лікаря.

З професорів і учених перших наших медичних шкіл потрібно згадати О. Шумлянського, М. Тереховського та Н. Максимовича-Амбодика.

Олександр Шумлянський - (1748-1795) захистив 1793 р. у Страсбурзькому університеті дисертацію, присвячену будові нирок. За допомогою нових для того часу методів наповнення судин і мікроскопа він перший описав мальпігіеве тільце, встановивши, що воно є не залозою, як вважалося тоді в науці, а судинним клубочком - glomerulus (термін, запропонований О. Шумлянським). Він же зазначив, що glomerulus має навколо себе «кільцеву межу» - оболонку, яку через 57 років, при вже більш досконалій мікроскопічній техніці, вдруге описав англійський учений Боумен. Ця оболонка (капсула клубочка) дістала в науці назву боуменової, незважаючи на те що сам Боумен визнавав пріоритет у цьому питанні Шумлянського.

У своїй дисертації О. Шумлянський описав і подав малюнок сечових канальців, що утворюють петлю, яка в другій половині XIX ст. знову була описана анатомом Генле і дістала в науці лише його ім'я. Шумлянський довів, що ці канальці не сполучаються з артеріальними капілярами, як вважали інші анатоми.

Праця О. Шумлянського про будову нирки була добре відома в Західній Європі, де її двічі перевидавали, але його ім'я західноєвропейські вчені свідомо замовчували. Через байдуже ставлення до здобутків вітчизняних учених у царській Росії у вітчизняних працях та підручниках пріоритет О. Шумлянського, як і багатьох інших наших учених, до радянських часів не відзначався. Брат Олександра Шумлянського, Павло Шумлянський, був першим професором хірургії в Харківському університеті.

Мартин Тереховський (1740-1796) захистив у Страсбурзі докторську дисертацію, в якій довів, що мікроорганізми в настоях води не виникають самостійно, як це вважали в ті часи більшість учених, а заносяться із зовні.

О. Шумлянський і М. Тереховський розробили проект перетворення госпітальних шкіл на медико-хірургічні училища. За реформою 1786 p., програми медичних шкіл були наближені до програм медичних факультетів2, але справжніми вищими медичними закладами вони стали тільки з перетворенням їх у 1798 р. на медико-хірургічні академії, які було відкрито в Петербурзі і Москві.

Плани реформи медичної школи, навчальні програми, штати і навіть сама назва «медико-хірургічна академія» були запропоновані і розроблені професором терапії Григорієм Базилевичем. З його ж ініціативи в госпіталях столиць з навчальною метою було вперше виділено спеціальні клінічні палати для хворих з окремими хворобами.

Нестор Максимович-Амбодик (1744-1812) закінчив Київську академію і Петербурзьку госпітальну школу, одержав докторський диплом у Страсбурзі. Протягом 24 років він викладав уперше російською мовою акушерство в медичних школах Петербурга, написав перший в нашій країні підручник з акушерства, який мав, за тогочасним звичаєм, довгу назву:

«Искусство повивания, или Наука в бабичьем деле, в коем кратко, но ясно толкуется, какое детородные женские части строение имеют, каким образом надлежит пособлять беременньїм при родах, роженицам после родов и новорожденньш им младенцам во время младолетства; на 5 частей разделенная и многими рисунками снабженная».

Він першим запровадив демонстрування оперативного акушерства на фантомі, виготовленому за його малюнками, увів у практику акушерські щипці.

Нестор Максимович був високоосвіченою людиною. Він написав і видав ще «Врачебное веществословие, или Описание целительных растений...» з прегарними власними малюнками, «Анатомо-физиологический словарь», в якому подав багато нових термінів; підручник з ботаніки, ботанічний словник.

Н. Максимовичу-Амбодику, як і всім тогочасним передовим лікарям, доводилось вести наполегливу боротьбу із засиллям іноземних лікарів, які обіймали керівні посади в державному апараті. Відгук цієї боротьби відчувається у висловлюваннях Н. Максимовича-Амбодика в його «Врачебном веществословии»:

«Хотя врачебная наука єсть повсюду єдиная и та же самая, однако же... единоземец, соотчич и друг для болящего лучше, надежнее, вернее, чем неизвестный пришелец иноземец, коему сложение тела, его свойства и род жизни болящего неизвестны».

Сміливо для тих часів звучав і епіграф Н. Максимовича-Амбодика до його підручника акушерства, як критика політики «всемогутньої самодержиці» Катерини II, яка заселяла кращі землі Придніпров'я, Причорномор'я і Поволжя іноземними колоністами:

«Здравый рассудок повелевает больше пещися о размножении народа прилежным соблюдением новорожденных детей, чем населением необработаннои земли неизвестными пришельцами»


Медична справа у Росії у XVIII столітті