У 1755 р. в ініціативи геніального вітчизняного вченого Михайла Васильовича Ломоносова (1711-1765) було відкрито Московський університет, якому судилося відіграти видатну роль у розвитку не тільки вітчизняної, а й світової науки. За проектом М. В. Ломоносова до складу Московського університету входив і медичний факультет - «для умноження в России российских докторов и хирургов, которых очень мало». М. В. Ломоносов, як великий енциклопедист-природодослідник, виявляв жвавий інтерес до питань медицини, особливо фізіології. «Полезнейшая роду человеческому наука єсть медицина» - писав він. Ломоносов вивчав питання теплоутворення в організмі, зорові і смакові відчуття, дав наукове пояснення процесові дихання. Він звертав увагу лікарів на необхідність знання ними хімії: «Медик без довольного познания химии совершен быть не может».
У своїй праці «О размножении и сохранении российского народа» Ломоносов подав широку програму необхідних заходів не лише щодо оздоровлення дітей, а й у справі охорони здоров'я всього населення країни. «Великое множество людей,- писав Ломоносов,- впадает в разные болезни, о излечении коих весьма мало єсть учреждений. Требуется по всем городам довольное число докторов, лекарей и аптек, удовольствованных лекарствами, чего нет и сотой доли, и войско российское весьма недовольно снабжено медиками... От такого непризрения многие коим би жить умирают»
В усіх своїх працях Ломоносов обстоював думку, що лише спостереження природи і дослід можуть бути основою для справжньої науки. «Ньне ученые люди, а особливо испытатели натуральних вещей, мало взирают на родившиеся в одной толове вымыслы и пустые речи, но больше утверждаются на достоверном искусстве. Мысленные рассуждения произведены бывают из надежных и много раз проверенных опытов» Разом з тим він підкреслював, що досвід потрібно осмислювати, вміти робити з нього потрібні узагальнення.
За цими настановами Ломоносова і йшли всі прогресивні вітчизняні вчені в різних галузях знання, зокрема і в медицині.
У своєму «Листі про користь скла» він зупиняється на значенні мікроскопа у розпізнаванні і лікуванні хвороб:
...В нынешних веках нам микроскоп открыл,
Что бог в невидимих животних сотворил!
Коль тонки члени их, состави, сердце, жили,
И нервы, что таят в себе животны сили!
...Прибавив рост вещей, сколь нам оно потребно,
Являет трав разбор и знание врачебно.
Коль много микроскоп нам тайностей открыл,
Невидимих частий и тонких в теле жил!..
Там же М. В. Ломоносов описує електростатичну машину і повідомляє, що сам - і притому успішно - користувався нею для лікування хвороб.
Учень Ломоносова перший вітчизняний професор анатомії О. П. Протасов (1724-1796), син солдата, крім спеціальних наукових медичних праць писав і перекладав популярні роботи для народу з питань охорони здоров'я. Його учні – академіки І. І. Лепьохін (1740-1812) і М. Я. Озерецьковський (1750- 1827) були учасниками тривалих експедицій Академії наук для вивчення природних багатств країни, санітарно-побутових умов життя населення.
З праць іноземних учених, які викладали у XVIII ст. в Петербурзькій Академії наук (заснована в 1725 p.), для медицини, як і для природознавства взагалі, мали значення праці Кас-пара Вольфа (1734-1794). У своїй видатній книзі «Теорія зародження» Вольф, на противагу поширеній у ті часи теорії преформізму, за якою в яйці і сперматозоїді наявний уже сформований організм, довів, що таких преформованих органів не існує, а зародок розвивається шляхом поступового і послідовного утворення органів.
Положення про поступовий розвиток у природі доводив у ті часи і Афанасій Каверзнєв. У своїй праці «Про переродження тварин» (1775), надрукованій російською і німецькою мовами, Каверзнєв показував, що умови навколишнього середовища та умови живлення з часом можуть спричинювати істотні зміни в організмах тварин.
Палата клінічного госпіталю у XVIII ст.
Медичний факультет Московського університету почав працювати лише з 1764/65 навчального року, після закінчення (1763 р.) Семилітньої війни. Відсутність потрібних лабораторій і клінік перешкоджала протягом усього XVIII ст. належній підготовці лікарів на цьому факультеті. З цього погляду факультет значно поступався перед госпітальними медичними школами.
Першу клінічну палату на 10 ліжок для занять із студентами медичного факультету було виділено у військовому госпіталі лише в 1797 р. На медичному факультеті навчалося дуже мало студентів: за перші ЗО років свого існування факультет випустив лише 20 лікарів.
Студенти університету жили в гуртожитку під суворим наглядом начальства, яке всіма засобами намагалося виховати їх у дусі відданості релігії і престолові. На кожну кімнату давалося три Біблії. Студенти одягалися в мундири, на лекції з'являлися в напудрених перуках і зі шпагою. За провину у студента відбирали шпагу, одягали його в селянське вбрання, садовили в карцер на хліб і воду.
З перших професорів медичного факультету найвидатнішими були С. Г. Зибелін і Ф. Г. Політковський.
С. Г. Зибелін (1735-1802), здобувши звання доктора медицини в Лейденському університеті, протягом 35 років викладав на медичному факультеті російською мовою анатомію, хірургію, хімію, практичну медицину. У своїх наукових працях і лекціях Зибелін висловлював матеріалістичні погляди; намагався популяризувати серед населення наукові медичні знання. Вивчення законів природи він вважав основою для розвитку медичної науки. При лікуванні хворих Зибелін радив суто індивідуальний підхід, з урахуванням не лише психосоматичного стану, а й матеріальних можливостей хворих. «Чи не кожна людина має свою
1 властиву лише їй будову, а тому майже незчисленну кількість будов знаходимо»,- учив Зибелін.
Особливо підкреслював він важливість для здоров'я додержування гігієнічних правил та загартовування. Розуміючи всю недостатність суто теоретичного викладання, він увів показ експериментів на лекціях з фізіології і патології і демонстрування хворих на клінічних лекціях.
Причини захворювань і передчасної смерті людей Зибелін пов'язував не лише з фізичними, а й із соціальними факторами. «Є багато причин цієї передчасної загибелі людства,- зазначав Зибелін у своєму «Слові», публічній лекції у Московському університеті,- яких два джерела вбачаю: фізичне і політичне».
У Зибеліна було багато учнів і послідовників. До них належав, зокрема, М. Я. Мудров, видатний терапевт першої половини XIX ст.
Ф. Г. Політковський (1756-1809), закінчивши Чернігівську колегію і медичний факультет Московського університету, здобув ступінь доктора медицини в Лейдені. Протягом 25 років викладав на медичному факультеті природознавство і хімію, а після смерті Зибеліна - практичну медицину. У своїй викладацькій практиці і в наукових працях дотримувався матеріалістичних поглядів.
Політковський закликав лікарів у діяльності спиратися на власний досвід і спостереження, критично ставитися до авторитетів. Він брав активну участь у громадській діяльності, часто виступав з публічними лекціями, був близький до літературного гуртка М. І. Новикова. Політковському належить перша вітчизняна праця з історії світової медицини.
За статутом медичний факультет Московського університету мав право надавати вчений ступінь доктора медицини. Вперше цей ступінь було присуджено в 1794 р. вихованцеві Київської академії Хомі Борсуку-Мойсєєву за дисертацію «Про дихання». Протягом 16 років Борсук-Мойсєєв викладав на медичному факультеті фізіологію, патологію, терапію. Переклав із своїми примітками ряд праць іноземних авторів з фізіології та терапії.
