У першій половині XIX століття в Росії тривав процес розкладу феодально-кріпосницького ладу і розвитку капіталістичних відносин. У країні розвивалися товарно-грошові відносини, зростав суспільний поділ праці, що вело до збільшення міського населення за рахунок сільського. Цей процес відбувався повільно, але неухильно. Якщо в кінці XVIII ст. (1796 р.) міські жителі становили 4,1 % всього населення країни, то у 1835 p. їх було вже 5,8, у 1851 p.- 7,8 %.
Розвивалася промисловість, поступово у різноманітних її галузях впроваджувалась машинна техніка замість ручної праці, зокрема у бавовняній, суконній промисловості. Поряд з мануфактурами з'явились фабрики. Кількість робітників на фабриках і заводах за півстоліття збільшилась у кілька разів і до середини XIX ст. перевищувала 750 000 чоловік.
З огляду на відсталу техніку землеробства, низьку продуктивність підневільної праці кріпосницьке сільське господарство і загальна економіка країни перебували в стані глибокої кризи. Феодально-кріпосницький лад ставав гальмом для дальшого розвитку як сільського господарства, так і промисловості.
Стан селянства погіршувався також частими неврожаями, які були наслідком відсталих методів ведення сільського господарства. Все це збільшувало убозтво, посилювало антисанітарію, сприяло поширенню серед населення епідемічних захворювань.
Велика перемога у Вітчизняній війні 1812 р. викликала загальне піднесення, посилилося прагнення селянських мас до визволення з кріпацтва, ожили надії прогресивної частини суспільства на реформи в Росії. Для придушення визвольного руху царська Росія, Австрія і Пруссія в 1815 р. створили Священний союз. У Росії запанувала жорстока реакція.
Не меншою мірою, ніж у сфері політичній і соціально-економічній, позначалася реакція і в галузі культури й науки. Міністри народної освіти Уваров і Ширинський-Шахматов висували завдання обмежити вищу освіту рамками задоволення найперших практичних потреб, якомога більше скорочуючи або зовсім ліквідуючи будь-які ширші наукові дослідження і викладання в цій галузі. Особливо підозрілою вважалася філософія, «користь від якої сумнівна, а шкода можлива».
Провідником містицизму та релігійного мракобісся в країні була реакційна організація «Біблійне товариство». Член цієї організації М. Л. Магницький, попечитель Казанського навчального округу, склав «Інструкцію директору Університету», в якій спеціально зупинявся на завданнях медичного факультету щодо «приборкання згубного матеріалізму...» «Професори сього факультету повинні вжити всіх можливих заходів,- писав Магницький,- щоб відволати те засліплення, якому багато хто з найвідоміших медиків піддався від здивування перевагою органів і законів тваринного тіла нашого, впадаючи в згубний матеріалізм саме від того, що найбільше премудрість Творця відкриває. Студенти мають бути застережені щодо цієї жахливої хибної думки. їх слід переконати, що святе письмо неподільно поєднує мистецтво лікування з благочестям».
Магницький наказав закрити в Казанському університеті анатомічний музей, анатомічні препарати скласти в труни і поховати за церковним обрядом
Медико-хірургічна академія в Петербурзі на початку XIX століття
на цвинтарі, оскільки «мерзенне й богопротивне використання людини, створеної за образом і подобою творця, на анатомічні препарати». Метою виховання в університеті Магницький вважав не розвиток у молоді сильної волі, потягу до знань, до нового, передового, а прищеплення покори, яка над усе потрібна була тогочасній владі.
Поряд з пануванням реакції, існували, однак, у цей же період і протилежні течії - прогресивні й революційні. Пов'язані переважно з передовими течіями XVIII ст. в Росії, вони відображали також вплив Великої французької революції XVIII ст. Найповніше вираження вони дістали у виступі декабристів 1825 p., а пізніше в діяльності петрашевців у 40-х роках. Обидва ці рухи були придушені й розгромлені царським урядом. На той же час припадає початок діяльності революційних демократів, публіцистів і критиків В. Г. Бєлінського, О. І. Герцена, М. П. Огарьова тощо. Вплив їх на передову науку, зокрема на природознавство і медицину в Росії, був значним і плідним, але виявився головним чином пізніше, в другій половині XIX ст.
П. І. Пестель, діяч Південного товариства (на Україні) виклав у своїй праці під назвою «Руська правда» основні риси державного і суспільного ладу перетвореної Росії. Велику увагу в його праці було приділено устрою селянства - основної маси тодішнього населення Росії, зокрема медичній допомозі на селі, що була абсолютно занедбана. Пестель у своїй «Руській правді» планував у кожній волості оновленої Росії мати для обслуговування населення лікаря, лікарню, пологовий будинок, дитячий притулок.
Незважаючи на всі заходи царизму для придушення в країні всякої живої, прогресивної думки, в Росії протягом першої половини XIX ст. було досягнуто успіхів у різних галузях науки. За цей час було відкрито 6 університетів з медичними факультетами - у Вільні (1803), Юр'єві (Тарту, 1804), Казані (1804), Харкові (1805), Петербурзі (1819), Києві (1834, медичний факультет у 1841 p.). Медико-хірургічні училища в Петербурзі і Москві було перетворено на медико-хірургічні академії. В кожній з цих вищих шкіл, поруч з професорами-чиновниками, які в своїй діяльності не відступали від інструкцій, працювали і здібні новатори, які своїми працями вивели вітчизняну науку в багатьох галузях на передові позиції світової науки. Такими ученими були найвидатніший математик XIX ст. М. І. Лобачевський, фізики М. В. Остроградський, В. В. Петров, П. С. Якобі, астроном В. Я. Струве, хімік М. М. Зінін, який відкрив синтез аніліну, біолог П. Ф. Горянінов, який дав опис клітинної будови рослин, та ін. Більшість цих учених створили свої школи, поклали початок оригінальним напрямам у дослідній роботі.
1802 р. колегії - вищі урядові установи XVIII ст. - було замінено міністерствами, в тому числі було утворено Військове міністерство. При підготовці до Вітчизняної війни 1812 р. їм було розроблено «Положення для тимчасових воєнних госпіталів при великій діючій армії». Тоді ж, у 1812 p., у складі Військового міністерства було засновано Медичний департамент, який очолив видатний організатор військової медицини, головний військово-медичний інспектор російської армії Яків Вілліє, за походженням шотландець.
До середини XIX ст. загальна кількість лікарів у Росії зросла з 1500 на рубежі XVIII-XIX ст. до 8072 у 1846 р. Не менш ніж третину цієї кількості становили лікарі армії і флоту, а чимало лікарів цивільних брали участь в органах управління (Медичний департамент, губернські лікарські інспекції тощо) і безпосередньо медичної допомоги населенню не подавали. Більшість населення була позбавлена медичної допомоги, а на селі її практично не було зовсім. До цього слід додати часті неврожаї і, як неминучий наслідок, голод. Все це зумовлювало надзвичайно високі захворюваність і смертність. За статистичними даними Ф. Германа (1819 p.), що вивчав метричні книги Синоду і «табелі» міністерства поліції про народжених і померлих, з тисячі новонароджених хлопчиків тільки близько 555 досягають шестирічного віку, менше половини - десяти років. За даними Г. Аттенгофера (1820), понад 2/3 дітей, що народилися в Петербурзі, помирали, не досягнувши п'ятого року життя. При цьому Аттенгофер вважав смертність до 240 на 1000 дітей на першому році життя явищем природним, неминучим і наводив цифрову таблицю «обов'язкової смертності». Протягом першої половини XIX ст. ця висока смертність не знижувалася, навпаки, в деякі роки зростала в зв'язку з епідеміями холери, яких зазнавала країна з кінця двадцятих років.
Із заходів боротьби з високою захворюваністю і щодо поліпшення медико-санітарних умов у країні слід відзначити діяльність уже згадуваного Вільного економічного товариства. Після опублікування робіт Едварда Дженнера про вакцинацію діяльність Товариства значною мірою була присвячена віспощепленню. Так, за даними Вільного економічного товариства, у 1841 р. було розіслано ланцетів 6999, склянок з віспяною матерією 13 926, настанов 5870 примірників, у 1843 р. відповідно - 8042, 720 і 6846.
На особливу увагу заслуговує складання і поширення Товариством настанов мовами різних народів країни: так, у 1845 р. було розіслано настанови російською, польською, татарською, калмицькою, монгольською, грузинською, вірменською мовами. У 1847 р. віспощепленням займалися 15000 чоловік, причому Товариство мало на своєму утриманні віспощепіїв у віддалених районах Росії. Внаслідок неврожаю в деяких губерніях і хвороб, що виникли внаслідок цього, було розроблено в цьому ж році настанову «Чим замінити звичайний хліб». Товариство брало участь в організації допомоги голодуючим.
У першій половині XIX ст. основними центрами медичної науки були медичний факультет Московського університету і Петербурзька медико-хірургічна академія. В Московському університеті на медичному факультеті переважного розвитку набули терапія, фізіологія, а в Петербурзькій медико-хірургічній академії, яка готувала лікарів для армії, особлива увага приділялася анатомії, топографічній анатомії, хірургії.
