1834 р. засновано університет у «матері міст руських» - Києві. Завдання його було царським урядом точно визначене: провадити русифікаторську діяльність. З цих міркувань для організації університету було асигновано значні суми, збудовано великий будинок.
Медичний факультет було відкрито через 6 років після заснування університету. Після придушення польського повстання 1830 р. цар Микола I наказав закрити добре обладнаний ліцей у Кременці та університет у Вільні і всі їхні лабораторії, великі бібліотеки передати Київському університетові. З Вільна медичному факультетові Київського університету було передано понад 1500 анатомічних препаратів.
З відкриттям медичного факультету було організовано терапевтичну та хірургічну клініки на 20 ліжок кожна і акушерську клініку на 8 ліжок, що відразу позитивно позначилося на діяльності новоутвореного факультету. А найголовніше - провідні кафедри медичного факультету очолили видатні професори.
Для викладання анатомії в Київському університеті було створено більш сприятливі умови, ніж у Харківському. Кафедру анатомії очолював довгий час (22 роки) Олександр Петрович Вальтер (1817-1889), учень Пирогова, який одночасно займався і клінічною хірургією. У праці «Про значення симпатичних шляхів, домішаних до сідничного нерва» він уперше в 1843 р. довів вплив симпатичних нервів на просвіт кровоносних судин. У своєму оригінальному підручнику анатомії він подає будову органів у тісному зв'язку з фізіологією їх. Анатомія Вальтера певний час була основним підручником на медичних факультетах країни. Петербурзька медико-хірургічна академія присудила йому премію П. А. Загорського за підручник, в якому «багато з описаного перевірено і ґрунтується на власних даних». Завдяки Вальтеру, значною мірою його коштом, почав видаватися перший на Україні медичний журнал «Современная медицина» (1860-1880), один з кращих тогочасних медичних журналів у Росії, в якому висвітлювались питання як наукової, так і громадської медицини. Лише завдяки його наполегливій енергії Київський університет зміг побудувати для медичного факультету один з кращих для тих часів у Європі анатомічний театр. Гідним наступником Вальтера по кафедрі анатомії був його учень В.О.Бец, наукові праці якого з макроморфології і мікроморфології мозку здобули загальносвітове визнання.
Перша на Україні спеціальна будівля для анатомічного театру. Київський університет. 1853 р.
Володимир Олексійович Бец (1834-1894) закінчив з відзнакою Київський університет у 1860 р. Спочатку працював прозектором кафедри анатомії, викладав гістологію, з 1868 по 1890 р.- професор анатомії.
В. О. Бец перший описав великі пірамідальні клітини кори великого мозку, які названі його ім'ям. Він також перший визначив морфологічно рухову зону мозку. Його справедливо вважають засновником науки про архітектоніку кори головного мозку. Велику колекцію препаратів мозку, яка була премійована на вітчизняних і закордонних виставках, іноземні фірми запропонували Бецові опублікувати як атлас. З патріотичних міркувань він відмовився від цього, сподіваючись здійснити видання свого атласу в Росії. Ці його сподівання не справдилися; лише незначну частину його робіт було надруковано. Прекрасна колекція препаратів Беца зберігається до наших днів в анатомічному музеї Київського медичного інституту. В. О. Бецові належить також класична праця «Морфологія остеогенезу».
В.О.Беца змінив на кафедрі професор М.А.Тихомиров - автор видатної праці «Варіанти артерій і вен людського тіла» (1899). Новий напрям наукової діяльності кафедри анатомії в Києві розпочав учень і наступник Тихомирова професор Ф.А.Стефаніс. Він, разом із своїми співробітниками, використовуючи розроблену ними оригінальну методику, з великим успіхом вивчав лімфатичну систему органів грудної клітки і черевної порожнини, що було узагальнено в кількох монографіях. Співробітник Стефаніса М. Я. Радецький уперше (1914) довів сполучення підпавутинного простору головного і спинного мозку з лімфатичною системою, що мало важливе значення для з'ясування циркуляції цереброспінальної рідини. Глибокі і важливі морфологічні дослідження в Києві були проведені засновником кафедри гістології, ембріології та порівняльної анатомії професором П.І.Перемежком.
Петро Іванович Перемежко (1833-1893) закінчив медичний факультет у Києві в 1859 p., вивчав гістологію в Казані під керівництвом П. В. Овсян-никова. Завідував кафедрою в Києві в 1868-1891 pp. В лікарських колах його дуже поважали, обирали головою Товариства київських лікарів.
Головна заслуга П. І. Перемежка в описі (1878) його in vivo і на фіксованих препаратах каріокінетичного поділу клітин (одночасно цей спосіб поділу було описано німецьким гістологом Флєммінгом). Перемежку належать опис розвитку і регенерації поперечносмугастих м'язів, будови та вікових змін щитовидної залози, гіпофіза, селезінки, важливі праці з ембріології.
