Середина XIX ст. у Росії, починаючи з «революційної ситуації» кінця 50-х - початку 60-х років, ознаменувалася значним переломом у суспільному житті - переходом, хоч і запізнілим, від феодально-кріпосницьких відносин до відносин буржуазно-капіталістичних, історично більш прогресивних. Примусово здійснені царизмом перетворення «...відбила у самодержавного уряду хвиля суспільного заворушення і революційного натиску»
Першим і головним з цих перетворень було скасування кріпацтва у 1861 p., згодом перетворення у вищій школі (новий університетський статут 1863 p.), введення земського самоуправління 1864 p., судова, військова та інші реформи.
Ідейними натхненниками цього періоду визвольного руху в Росії були революційні демократи - О. І. Герцен, В. Г. Бєлінський, М. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов. Поряд із соціальними й політичними вимогами, що виражали в основному інтереси селянства, революційні демократи активно поширювали й пропагували досягнення природознавства і передусім фізіологію, вбачаючи в ній основу наукового світогляду.
Особливий вплив на формування світогляду вітчизняних учених мали твори О. І. Герцена «Листи про вивчення природи», М. Г. Чернишевського «Антропологічний принцип у філософії», систематична пропаганда матеріалістичних поглядів у наукових статтях з природознавства в журналі «Современник».
«Одна з найголовніших потреб нашого часу, - писав Герцен,- узагальнення істинних відомостей з природознавства. їх багато в науці, їх мало в суспільстві. Потрібно вштовхнути їх у потік суспільної свідомості; потрібно зробити їх приступними. Нам видається майже неможливим без природознавства виховати справді могутній розумовий розвиток».
Значний інтерес до природознавства серед російської молоді виявився, зокрема, у швидкому зростанні кількості вільних слухачів університетів і Медико-хірургічної академії: лише за три роки (1855-1857) - більш ніж у десять разів. Молодь вабили саме природничо-наукові дисципліни - фізика, хімія і насамперед - фізіологія.
