1737р. сенат наказав у великих містах «для пользования обивателей в их болезнях содержать лекарей». В переліку пунктів, куди належало призначити лікарів, є й 13 українських полків, на які тоді поділялася Лівобережна Україна. Правобережна Україна в ті часи ще перебувала у складі Речі Посполитої. Через брак лікарів ці посади не завжди були зайняті. Так, у звітах Гадяцького полку за 1747 р. у видатках з медичної частини значиться утримання лише одного «целюрика». Міськими лікарями призначалися полкові лікарі, які через стан здоров'я та похилий вік не могли далі служити у війську.
Великої шкоди населенню завдали епідемії віспи. Адже крім високої смертності віспа давала також тяжкі наслідки, найтяжчим з яких була сліпота. Щороку багато тисяч осіб, які перенесли найскладніші форми віспи, втрачали зір.
Невтручання державної влади у справи охорони здоров'я особливо тяжко відчувало населення під час численних епідемій, які вибухали то в одному, то в іншому місті країни. Таке ж становище спостерігалося фактично і після возз'єднання України з Російською державою до часів Петра І.
У 1755 р. в ініціативи геніального вітчизняного вченого Михайла Васильовича Ломоносова (1711-1765) було відкрито Московський університет, якому судилося відіграти видатну роль у розвитку не тільки вітчизняної, а й світової науки. За проектом М. В. Ломоносова до складу Московського університету входив і медичний факультет - «для умноження в России российских докторов и хирургов, которых очень мало». М. В. Ломоносов, як великий енциклопедист-природодослідник, виявляв жвавий інтерес до питань медицини, особливо фізіології.
Вдосконалення підготовки вітчизняних лікарів пов'язане з діяльністю директора медичної канцелярії доктора медицини Павла Кондоїді (1710-1760), який у 1742-1760 pp. фактично очолював медичну справу в Російській державі. Грек за походженням, Кондоїді виховувався і прожив усе життя в Росії.
Наприкінці XVII ст. Російська держава займала вже величезні простори в Європі й Азії з багатомільйонним населенням, з централізованим державним апаратом. Але дальший економічний і культурний розвиток Росії гальмувався відсутністю виходів до морських торговельних шляхів на Балтійському і Чорному морях та низьким рівнем використання продуктивних сил країни.
