У зв'язку з розширенням анатомічних і фізіологічних знань, відповідно до загального напряму розвитку філософії, науки і культури, змінився і характер лікувальної медицини. На зміну заучуванню напам'ять медичних текстів і словесних диспутів з приводу них прийшли ретельне спостереження за хворими, виявлення і систематизація проявів хвороби. Ці риси, що нагадували вчення Гіппократа і передових лікарів халіфатів, але при ширшому обсягові знань про будову й життя організму, характеризували початок клінічного напряму в медицині.
У Падуанській школі практикувалося навчання студентів біля ліжка хворих, навіть з перевіркою діагностики на трупах. Піонерами такого викладання були Монтано (Джованні Батіста Монтано, 1489-1552) і його учні Боттоні та Одді. З тих часів збереглося таке оголошення для студентів медичного факультету:
«Боттоні відвідує хворих чоловіків, а Марко Одді ?- хворих жінок, потім обговорюють їхні захворювання. В кінці жовтня, як стане холодніше, професори зроблять розтини померлих і покажуть слухачам уражені місця».
Широкі торговельні зв'язки Венеціанської республіки примусили звернути увагу на вивчення епідемій, які часто заносилися сюди з різних країн світу.
З епідеміографів Падуанського університету найвидатнішим був Джіроламо Фракасторо.
Джіроламо Фракасторо (1478-1553) відомий в історії культури як фізик, астроном, поет і лікар. Велика заслуга Фракасторо не лише в описі відомих йому епідемічних захворювань, а й у висловленому ним прозорливому здогаді, що причиною заразних хвороб є невидимі для нашого ока живі істоти - semi-naria contagiorum,- для кожної хвороби окремі, які мають виняткову здатність до розмноження. За Фракасторо, передача заразних хвороб можлива різними шляхами. «Одні,- писав він,- заражають тільки через безпосередній дотик, інші, крім того, залишають ще вогнища, які самі собою можуть поширювати контагій. Я називаю вогнищами одяг, речі з дерева та інші, які самі по собі залишаються незмінними, але сприймають контагіозні зародки і вже через це самі стають джерелами зараження.
Деякі хвороби поширюють контагій не тільки через безпосередній дотик та через вогнища, а й на відстані. Такими е чумні гарячки та сухоти». Як бачимо, Фракасторо не лише пригадав забуті в його час висловлювання Лукреція, а й розвинув його думки. Основна його праця, присвячена описові інфекційних хвороб - «De contagione et contagiosis morbis et curatione («Про контагій, контагіозні хвороби і лікування»), вийшла в світ у 1546 р. В ній він уперше описав висипний тиф як окрему хворобу, віспу, кір, коросту, проказу і чітко висловив думку про заразність туберкульозу. Погляди Фракасторо на шляхи поширення заразних хвороб сприяли більш правильній організації боротьби з ними.
В історії медицини Фракасторо відомий ще як автор опису венеричної хвороби, яка була поширена в Європі, особливо 1495-1520 pp., і якій він дав назву сифіліс, що закріпилася за нею назавжди.
Крім трактату «Про сифіліс, або галльську хворобу» («De morbo Gallico, 1525 p.) Фракасторо, за звичаєм тих часів, дав опис цієї хвороби в алегоричній поемі, героя якої пастуха Сифіліса за ганьблення Сонця боги карають хворобою. Як пише відомий французький сифілідолог Рікор, назву сифіліс Фракасторо створив з двох грецьких слів: -свиня; -люблю. Фракасторо дотримувався погляду, що ця хвороба здавна спостерігалася в Європі, але лікарі не вміли її відрізнити від інших. Лікувати сифіліс він радив ртуттю.
На батьківщині Фракасторо, у Вероні, йому споруджено пам'ятник.
