Медицина 19-20 століття | hismed.net

Вхід

У 1851 р. в Парижі відбулася І Міжнародна конференція з питань боротьби з епідеміями. В 1862 р. було прийнято Міжнародну санітарну конвенцію, за якою запроваджувалася взаємна інформація про поширення та загрозу інфекційних захворювань. У 1909 р. організовано Міжнародне бюро соціальної гігієни з місцеперебуванням у Парижі. В обов'язки його входив нагляд за виконанням міжнародних санітарних конвенцій та карантинних правил.

Геронтологія (в перекладі - старий) - наука, що вивчає біологічні, медичні і соціальні проблеми старіння; геріатрія (в перекладі - старик, - лікування) вивчає особливості перебігу захворювань та лікування їх із старінням організму.
Виділення геріатрії в окрему спеціальність і саму назву геріатрія, аналогічно педіатрії, запропонував у 1904 р. американський учений Ігнац Нашер (1863-1944). Раніше цей розділ називався герокомією, «опіка над старими» (переклад - старик, - піклуватись).

Судова медицина - це спеціальний розділ медицини, який вивчає й розробляє питання медичного і біологічного характеру, що виникають у судовій та слідчій практиці. Судова медицина є складним комплексом знань, вона використовує досягнення інших наук - фізики, хімії, біології, математики тощо і тісно пов'язана з криміналістикою.

У другій половині XIX ст. у розвитку промисловості Німеччини спостерігається різкий стрибок, країна стає в передову шеренгу капіталістичних країн. Це супроводиться швидким зростанням чисельності, а разом з тим і свідомості німецького робітничого класу з його революційними вимогами щодо поліпшення умов праці, побуту та громадських прав взагалі. Під тиском цих вимог та для того, щоб захистити себе від епідемічних захворювань, які майже постійно панували у пролетарських кварталах, буржуазія змушена була йти на поступки.

Санітарний стан міст наприкінці XVIII та у першій половині XIX ст. залишався жахливим. Водопроводи, вбиральні були тільки в будинках заможних. У Парижі лише в 1780 р. було заборонено виливати з нічних горщиків на вулиці; тротуари в цьому місті було збудовано в 1782 р. У Москві, Берліні по бічних канавах вулиць стікали дощові води й екскременти. Через сморід з річки Темзи англійський парламент змушений був на місяці припиняти свої засідання. Особиста гігієна була надзвичайно низька. Церква, яка в ті часи мала ще дуже великий вплив на маси населення, була ворогом чистоти тіла, бо, на думку її авторитетів, «хто є вмитим во Христі, не потребує далі вмиватися». Вошивість була звичним явищем для всіх верств населення.

Для розвитку хірургії велике значення мало винайдення досконалих знеболювальних речовин. Спроби робити операції без болю були за дуже давніх часів. У писемних пам'ятках різних народів ще до нашої ери згадується про вживання для оглушення під час операцій настоїв з індійських конопель, маку, блекоти, кореня мандрагори.

Знеболювання, введення антисептики й асептики, розвиток анатомії і фізіології дали змогу вже під кінець XIX ст. набагато розширити обсяг оперативних втручань. Почався період розроблення і освоєння операцій на органах черевної порожнини, мозку. Цьому сприяли винайдення й вдосконалення хірургічної й оптичної апаратури.

У XIX ст. хірургія досягла великих успіхів. Цьому сприяло докладніше вивчення топографічної анатомії, а головне - відкриття наркозу й антисептики. Оскільки підготовка хірургів багато років провадилася в майстернях цирульників і засоби оперування розроблювалися емпірично, без урахування топографії органів і тканин, то хірурги, які вже дістали шкільну підготовку і самі викладали хірургію в університетах, ще довгий час, роблячи операції, нехтували анатомією.

У середині 1981 р. «Щотижневий вісник захворюваності й смертності» (США) повідомив про те, що серед молодих чоловіків-гомосексуалістів спостерігаються випадки запалення легенів, які не піддаються лікуванню, і підвищена захворюваність на саркому Капоші з незвичним розміщенням пухлини на шкірі голови й тулуба. Пізніше було встановлено, що в основі цих захворювань лежить синдром набутого імунодефіциту (СНІД). У кінці 1983 р. французькі (Л. Монтаньє) і американські (Р. Галло) дослідники виділили з крові й сперми хворих на СНІД та їхніх статевих партнерів вірус, що вибірково уражує лімфоцити людини.

Успіхи в розвитку природничих наук, особливо фізики, хімії, сприяли вдосконаленню методів дослідження в медицині. Клінічна медицина поступово набуває характеру природничо-наукової дисципліни. З досягнень хімії в першій половині XIX ст. для медицини особливе значення мали роботи німецьких хіміків Фрідріха Велера, Юстуса Лібіха і російського хіміка М. М. Зініна.