У Падуанському університеті, науковому центрі Венеціанської республіки, яка тоді вже мала багато промислових підприємств з сотнями робітників, вийшла в світ і перша капітальна праця про професійні захворювання. Автором її був професор клінічної медицини Бернардіно Рамацціні (1633-1714).
Здобутки античної хірургії в Західній Європі діставали дальшого розвитку майже виключно в університетах Італії, де хірургію викладали на медичних факультетах, а операції робили не тільки цехові цирульники, а й окремі професори та доктори.
У зв'язку з розширенням анатомічних і фізіологічних знань, відповідно до загального напряму розвитку філософії, науки і культури, змінився і характер лікувальної медицини. На зміну заучуванню напам'ять медичних текстів і словесних диспутів з приводу них прийшли ретельне спостереження за хворими, виявлення і систематизація проявів хвороби.
У Падуанському університеті було покладено початок напряму в медицині, який розглядав процеси в організмі з погляду фізики, головним чином механіки. Прибічники такого напряму в історії медицини дістали назву ятрофізиків.
Уїльям Гарвей (1578-1657) народився в Фолькстоні в Англії, вивчав медицину в Кембріджі, закінчив медичну освіту в Падуанському університеті. Під керівництвом свого вчителя Фабріція, який описав венозні клапани і вивчав розвиток курчати в яйці, Гарвей почав досліджувати кровообіг.
Андреас Везалій (справжнє прізвище Віттінгс, 1514-1564) - родом з Брюсселя, вивчав медицину в Монпельє, Парижі, досконально володів грецькою, латинською і арабською мовами.
Культура пізнього середньовіччя - епохи Відродження - в центр уваги ставила людину. В цьому полягала основна відмінність Studia humana - тодішнього гуманізму від Studia Di-vina - богослов'я.
Гаряче виступав за необхідність докорінних змін у вивченні медицини відомий французький філософ і вчений Рене Декарт (1596-1650). «Медицина,- писав він,- могла б дати багато обґрунтованих вказівок як для лікування хвороб та запобігання їм, так і для сповільнення процесу старіння, якби вона достатньою мірою займалася вивченням природи нашого тіла».
Френсіс Бекон (1561-1626) - видатний учений, філософ і політичний діяч. Він був короткий час лорд-канцлером Англії. Бекон вивчав медицину, проводив експерименти на тваринах. У своїх працях він обстоював думку, що знання є сила (Knowledge is power), а воно неможливе без знання причин (vere scire est per causas scire). Бекон справив великий вплив на формування світогляду багатьох учених, у тому числі свого друга Уільяма Гарвея.
Передові мислителі епохи Відродження прагнули до пізнання дійсності на основі досліду, відмовляючись від сліпого підкорення авторитетам. Особливо гостро цей протест виявився в діяльності Парацельса. Сучасники порівнювали його з Лютером, що дуже ображало Парацельса.
