В інтересах поглибленого вивчення окремих видів патології постало питання про спеціалізацію лікарів і виділення спеціалізованих лікарень та відділів. Першими відокремилися від загальної терапії педіатрія й акушерство.
У 1834 р. в Петербурзі на благодійні кошти було створено першу в Росії лікарню для дітей (третя в Європі; перша 1769 p. - в Лондоні, друга 1802 р. - в Парижі). Пізніше благодійні лікарні для дітей було відкрито в Москві. У вищих школах викладання педіатрії відокремилося значно пізніше: у Петербурзі - в 1865 p., у Києві - в 1887 p., а в Харкові - лише в 1892 р.
У розвитку вітчизняної педіатрії велика роль належить професору Московського університету Нілові Федоровичу Філатову (1847-1902), авторові багатьох визначних праць з педіатрії, зокрема посібника «Семіотика і діагностика дитячих хвороб» (1890), який було перекладено багатьма європейськими мовами.
Професор Петербурзької медико-хірургічної академії М.П.Гундобін (1860-1908) усю свою діяльність присвятив вивченню вікових особливостей дитячого організму. До цієї роботи він залучив як дисертантів понад 100 лікарів. Монографія, в якій він підбив підсумки цієї великої колективної праці, як і «Семіотика» Н. Ф. Філатова, є класичною працею у світовій педіатричній літературі.
Для розвитку вітчизняної педіатрії багато зробив петербурзький лікар К.А.Раухфус (1835-1915). Йому належить заслуга розробки основ санітарної статистики захворювань дітей, основ побудови дитячих лікарень, він уперше у практиці застосував систему боксів-ізоляторів. За його планами збудовано дитячі лікарні в Петербурзі і Москві. У клініці його іменем названо симптом зміщення середостіння при ексудативному плевриті - «трикутник Раухфуса».
Царський уряд не приділяв ніякої уваги боротьбі за зменшення дитячої смертності, не відпускав коштів на будівництво дитячих лікарень, особливо на периферії. Не виявляли ініціативи щодо цього й університети. Рада медичного факультету Харківського університету в 1855 р. при обговоренні питання про відкриття окремої кафедри педіатрії винесла рішення: «Факультет у даний момент менше ніж будь-коли відчуває потребу створення окремої кафедри дитячих хвороб». Деяке пожвавлення у справі охорони здоров'я дітей на Україні спостерігається лише з початку XX ст., коли земства почали влаштовувати притулки для сиріт і знайд, а в повітах на літній час - ясла. Велику боротьбу з дитячою смертністю і роботу з підготовки лікарів-педіатрів здійснив на Україні професор І.В.Троїцький.
Іван Віссаріонович Троїцький (1856-1923) по закінченні Київського університету працював у земстві на селі, де його вразила жахлива смертність серед дітей. Троїцький вивчає педіатрію у Відні, Петербурзі, працює приват-доцентом у Києві з 1884 по 1902 р. У Києві організовує Товариство допомоги хворим дітям, яке відкриває амбулаторію і кабінет безплатної видачі знезараженого коров'ячого молока (1891). Це була перша в Росії організація такого типу. За ініціативою Троїцького в Києві почало працювати Наукове товариство педіатрів. З 1902 по 1918 р. Троїцький очолює кафедру педіатрії в Харкові, де створює Товариство педіатрів і відділ Товариства боротьби з дитячою смертністю. Він перший висуває ідею скликання Всеросійського з'їзду педіатрів та ідею скликання І Міжнародного конгресу педіатрів, для якого складає устав. Крім багатьох виступів на Пироговських з'їздах з профілактики дитячих захворювань Троїцький виступав з доповідями на міжнародних конгресах у Римі, Парижі, Мадріді, Лісабоні. Опублікував крім багатьох рецензій 101 працю з профілактики дитячих захворювань, дозування лікувальних засобів у дітей, з шкільної гігієни. Йому належать ґрунтовні праці з історії педіатрії. Троїцький був засновником педіатричної клініки в Катеринославі (Дніпропетровську) (1918-1923).
У другій половині XIX ст. почала розвиватися поряд з акушерством і гінекологія. Перший вітчизняний оригінальний підручник з гінекології було написано учнем М.І.Пирогова професором Петербурзької медико-хірургічної академії А.А.Кітером (1813-1869) - «Руководство к изучению женских болезней» (1858). На кафедрі його змінив відомий професор А.Я.Красовський (1821 -1898), який перший у Росії успішно зробив у 1862 р. оваріотомію ще в доантисептичний період. Пізніше, користуючись уже антисептичними методами, він зробив 128 таких операцій. Завдяки введенню ним антисептики в міському родильному будинку летальність породіль знизилась з 4 до 0,2 %. Красовському належать капітальні посібники з акушерства і гінекології. Він був одним з ініціаторів заснування Товариства пам'яті М. І. Пирогова, засновником першого в Росії Петербурзького акушерсько-гінекологічного товариства і
«Журнала акушерства и женских болезней». Красовський створив велику школу російських акушерів-гінекологів. З них особливо слід відзначити Д.О.Отта (1855-1929). Під керівництвом Д.О.Отта було збудовано в Петербурзі Акушерсько-гінекологічний інститут, який до наших часів є одним із зразкових в Європі. Він був організатором V Міжнародного конгресу акушерів-гінекологів, який відбувся в Петербурзі в 1910 p., та ініціатором організації Всесоюзного товариства акушерів-гінекологів. Д.О.Отт розробив методи вагінальних операцій, запропонувавши для цього спеціальний інструментарій. З Оттом працювали разом В. В. Строганов (1857-1938), роботи якого з профілактичного методу лікування еклампсії здобули світове визнання, і Л.І.Бубличенко (1875-1958) - автор фундаментальної праці «Післяродова інфекція».
Основоположником московської школи акушерів-гінекологів був В.Ф.Снєгірьов (1847-1916). Він розробив нові методи терапевтичного хірургічного лікування жіночих хвороб. Йому першому належить ідея використання кишкової трубки для утворення штучної піхви. Цю операцію він успішно зробив двічі. Снєгірьов написав посібник «Маткові кровотечі», в якому дав глибоке всебічне висвітлення вчення про жіночі хвороби. Твір В.Ф.Снєгірьова «Маткові кровотечі» належить до таких праць, які мають бути, незважаючи на давність видання (1884-1907), настільними книгами і для сучасного гінеколога.
На Україні першу акушерську клініку на чотири ліжка було створено при Харківському університеті в 1829 р. Вона містилася в найманому приміщенні і зовсім не відповідала своєму призначенню. Реформу клініки і викладання акушерства, яке до того часу провадилося здебільшого теоретично і латинською мовою, здійснив талановитий учений І.П.Лазаревич.
Іван Павлович Лазаревич (1829-1902) закінчив у 1853 р. Київський університет; до 1859 р. працював у Києві доцентом акушерства, з 1862 р.- професором акушерства і дитячих хвороб у Харківському університеті. Він залишив по собі 83 наукові праці з різних питань акушерської і гінекологічної патології, написав великий систематичний посібник з акушерства. Світову славу він здобув, винайшовши акушерсько-гінекологічні інструменти, в тому числі прямі й паралельні акушерські щипці, які через 40 років удруге були запропоновані норвезьким акушером Кіляндом. Набори інструментів Лазаревича на вітчизняних виставках і виставках у Лондоні та Відні були відзначені золотими медалями. У Харкові Лазаревич заснував школу, що готувала акушерок для периферії. У своїх працях «Діяльність жінок», «Жіночий організм щодо праці» він гостро виступав проти тяжкого соціального становища жінок Росії і висловлювався за допущення жінок у вищі школи. Він писав, що вища освіта збудить жіночий геній і дасть змогу жінкам працювати для поліпшення долі своєї і своїх дітей, а тим самим і всього людства.
Велика заслуга у підготовці акушерок для села належить професорові Київського університету О. П. Матвєєву (1816- 1882). У заснованій при його клініці школі для акушерок він був протягом 40 років єдиним викладачем. Для цієї школи Матвєєв написав спеціальний посібник.
До акушерської школи приймали тільки одружених жінок або вдовиць віком від 20 до ЗО років. Для вступу потрібно було «вміти читати, писати, ясно розуміти російську мову, крім того, бажано мати розум ясний, марновірством і забобонами не заражений, пам'ять добру, уяву живу і будову тіла, відповідну їхньому званню». З 1847 по 1883 р. професор О.П.Матвєєв підготував 1280 акушерок. Відзначимо, що першим запропонував для профілактики бленореї очей вводити новонародженим 2 % розчин азотнокислого срібла саме професор О.П.Матвєєв, а не німецький акушер Креде, як це зазначається не лише в іноземних, а й у вітчизняних підручниках.
Визначну роботу з удосконалення акушерсько-гінекологічної допомоги здійснено наступником О. П. Матвєєва, учнем А.Я.Красовського, професором Георгієм Єрмолайовичем Рейном, який очолював кафедру акушерства і гінекології з 1883 по 1900 р. Уже в 1885 р. він описав 18 успішних оваріотомій, виконаних з додержанням правил антисептики. В найближчі роки клініка перейшла на асептичний метод. Про перевагу цього методу на підставі власного досвіду переконливо доповів Рейн на X Міжнародному конгресі лікарів у Берліні в 1890 p., підкресливши, однак, що в практиці метод асептики невіддільний від антисептики.
Рейн був організатором Київського акушерсько-гінекологічного товариства, збірники протоколів якого публікувалися щорічно. На засіданнях цього товариства крім клінічних питань не раз обмірковувалося питання про родову допомогу, обговорювались результати вивчення народного акушерства. Рейнові належить спроба підготовки акушерок з сільських повитух. З ініціативи Рейна в 1903 р. на IX Пироговському з'їзді велику увагу було приділено родовій допомозі. Вперше в Росії це питання обговорювалося в такому широкому плані. З переїздом до Петербурга Рейн став близьким до урядових сфер, намагався створити окреме міністерство охорони здоров'я.
