У перші дні роботи Народного комісаріату охорони здоров'я було створено Вчену медичну раду, в обов'язки якої входили розробка і розгляд науково-практичних питань у галузі медицини та санітарії. До складу ради ввійшли вчені різних спеціальностей. Очолив раду найближчий учень І. І. Мечникова професор Л.О.Тарасевич (1868-1927). В 1920 р. створено Державний інститут охорони здоров'я населення (ДІНЗ). Це був комплексний заклад, до складу якого входило 6 інститутів (санітарно-гігієнічний, контролю вакцин і сироваток, фізіології харчування, експериментальної біології, мікробіології, біохімії). У період відбудови народного господарства в країні було створено цілу мережу спеціалізованих наукових інститутів (туберкульозу, акушерсько-гінекологічних, педіатричних, дермато-венерологічних, рентгенологічних, онкологічних, гігієни праці), в яких велася науково-дослідна і практична робота за завданням керівних органів охорони здоров'я. В 1926 р. у Москві створено перший у світі Центральний інститут гематології і переливання крові, за зразком якого пізніше було організовано такі ж інститути по всіх союзних республіках. Для більшого об'єднання наукових сил, матеріальних і технічних можливостей у справі вивчення патології людини Рада Народних Комісарів СРСР у 1932 р. прийняла постанову про заснування Всесоюзного інституту експериментальної медицини (ВІЕМ). В організації цього інституту активну участь брав Максим Горький. Інститут об'єднував у Москві і Ленінграді 37 відділів, клінік і лабораторій. За кількістю науково-дослідних інститутів (223) з різних медичних спеціальностей і числом наукових медичних працівників (20 тисяч) СРСР на початку 1941 р. вже займав помітне місце в світі.
Велика кількість спеціалізованих інститутів, виділення в медицині низки окремих наук і спеціальностей сприяли поглибленому розвиткові медицини. Проте в роботі багатьох інститутів помітна була певна ізольованість. ВІЕМ, який відіграв позитивну роль у розвитку теоретичних наук, не зміг стати методологічним центром теоретичної і клінічної медицини. З цих міркувань у 1944 p., ще в період Великої Вітчизняної війни, було створено авторитетний центр вітчизняної науки - Академію медичних наук СРСР у складі 28 провідних теоретичних і клінічних інститутів. Першим президентом академії було обрано відомого хірурга Героя Соціалістичної Праці М.Н.Бурденка (1876- 1946).
Активна участь Академії наук УРСР у розвитку медичної науки почалася з обрання в 1928 р. президентом академії Д.К.Заболотного, який організував у складі академії Інститут мікробіології. З 1930 р. протягом 16 років президентом Академії наук УРСР був видатний патофізіолог О.О.Богомолець, за ініціативою якого було створено інститути клінічної фізіології, біохімії та ін. Ці інститути відіграли велику роль у розвитку вітчизняної науки.
Олександр Олександрович Богомолець (1881-1946) народився в київській тюрмі, де була ув'язнена його мати С. М. Богомолець, яка входила до керівної групи «Південноросійського робітничого союзу». Закінчивши Одеський університет, Богомолець удосконалювався з патологічної фізіології під керівництвом В.В.Підвисоцького, А.О.Тарасевича; працював професором патологічної фізіології в Саратові і Москві. О.О.Богомолець створив велику школу патофізіологів. Розробляючи методи вивчення зміни реактивності організму, він розробив теорію фізіологічної системи сполучної тканини, запропонував антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС); пояснив дію переливання крові явищами колоїдоклазії. О.О.Богомолець багато уваги приділяв проблемі довголіття. За великі заслуги в розвитку вітчизняної науки і в керуванні Академією наук УРСР О.О.Богомольцеві було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Ім'я його носить Київська медична академія, інститут фізіології АН України.
