Наприкінці 60-х років XIX ст. від терапії відокремилась невропатологія. Першу кафедру нервових хвороб не тільки в Росії, а й взагалі у світі було створено в Московському університеті в 1869 р. Очолив її видатний учений О.Я.Кожевников (1836-1902), наукові праці якого стали відомі в світовій літературі. Кожевников встановив, що аксони пірамідних клітин переходять у мієлінові волокна пірамідних шляхів. У працях «Нуклеарна офтальмоплегія» та «Афазія і центральний орган мовлення» він подав цілком нові дані про ядра окорухового нерва і про різні форми афазії. Описана ним особлива форма епілепсії дістала у світовій науці назву «кожевниковської епілепсії».
Кожевников створив велику школу вітчизняних невропатологів і психіатрів, серед яких були вчені із світовими іменами - Л.О.Даркшевич, Г.І.Россолімо, С.С.Корсаков та ін.
Сергій Сергійович Корсаков (1854-1900) - основоположник московської школи психіатрів. Описаний ним поліневритичний психоз відомий у світовій літературі під назвою корсаковського психозу. Особливе значення мала робота С. С. Корсакова з реорганізації психіатричних лікарень. Він одним з перших в Росії ввів систему постільного режиму психічнохворих і систему не-примусу. С. С. Корсакову належить класичний посібник з психіатрії. В ньому він розглядає психічні захворювання з матеріалістичних позицій і вважає, що успішна боротьба з ними вимагає широких державних заходів і можлива в разі «докорінної перебудови суспільних відносин і умов життя». В 1949 р. перед будинком психіатричної клініки в Москві споруджено пам'ятник С. С. Корсакову.
У 80-х роках XIX ст. в організації психіатричної допомоги в Росії сталися зміни. Земства почали будувати великі психіатричні лікарні за всіма вимогами тогочасної санітарної техніки. Психіатри в Росії перші виявили потяг до об'єднання і перші добились скликання з'їзду психіатрів. Якщо хірурги свій перший з'їзд провели в 1900 p., терапевти - в 1909 p., то перший з'їзд психіатрів відбувся у 1887 р. Велика заслуга у скликанні цього з'їзду належить професору невропатології і психіатрії Харківського університету П.І.Ковалевському (1850-1922). Він протягом багатьох років був редактором першого вітчизняного психіатричного журналу «Архив психиатрии, неврологии и судебной психиатрии»; йому ж належить ряд праць з невросифілісу, судової психопатології. Очолював з'їзд психіатрів професор Петербурзької медико-хірургічної академії І.П.Мержеєвський, який у вступній доповіді підкреслив, що душевні і нервові захворювання «виникають здебільшого внаслідок ненормальних суспільних умов». В такому напрямі відбувалася вся робота з'їзду.
Видатна роль у розробці питань соціальної і організаційної психіатрії належить П.П.Кащенку (1858-1920) та В.І.Яковенку (1857-1923). Вони були ініціаторами перших переписів психічно-хворих у Росії. Лікарі-практики, вони у своїх наукових працях уперше висловили положення, які лягли в основу сучасної лікарняної і позалікарняної психіатричної допомоги. Як Кащенко, так і Яковенко зазнали переслідувань з боку царської влади за пропаганду прогресивних ідей.
У Києві засновником школи невропатологів був Михайло Микитович Лапинський, який своїми науковими працями сприяв розвиткові неврології. На підставі експериментальних досліджень і клінічних спостережень ним було доведено вплив на рефлекторну сферу віддалених вогнищ, подразнень; виявлено, що центри спинного мозку є не анатомічними, а функціональними об'єднаннями. Лапинський один з перших довів, що симпатична нервова система бере участь в оформленні й локалізації больового феномену.
Велика заслуга у розвитку світової науки в галузі вивчення провідних шляхів мозку і невропатології взагалі належить видатному вченому і громадському діячеві В.М.Бехтерєву.
Володимир Михайлович Бехтерєв (1857-1927) був професором невропатології і психіатрії спочатку в Казанському університеті (1885-1894), пізніше в Петербурзькій військово-медичній академії. У керованій ним клініці Бехтерєв організував перше в світі нейрохірургічне відділення.
Наукова спадщина В.М.Бехтерєва величезна; він залишив близько 750 праць. Йому належить класична праця «Проводящие пути спинного и головного мозга», в якій уперше зведенов систему все відоме на той час про провідні мозкові шляхи, описано багато нових шляхів і ядер. У семитомній праці на 2500 сторінках Бехтерев виклав учення про функції мозку. В 176 працях на клінічні теми він описав 15 нових рефлексів і 10 нових симптомів ураження нервової системи. Ще в 90-х роках XIX ст. Бехтерев довів роль головного мозку в регулюванні функцій внутрішніх органів.
Крім великої наукової роботи, до якої В.М.Бехтерев залучив не тільки своїх співробітників, а й багатьох лікарів з периферії, він брав активну участь у різних громадських прогресивних організаціях, що часто приводило до конфліктів його з царською владою. Особливо загострилися ці відносини з владою, коли Бехтерев на зібрані ним приватні кошти організував Психоневрологічний інститут з правом вступу до нього молоді без різниці статі, стану й національності. В.М.Бехтерев відразу зрозумів епохальне значення Великої Жовтневої соціалістичної революції і без вагань став на її бік. Він закликав наукових працівників активно допомагати Радянській владі. «На зламі історії,- зазначав він,- не можна стояти на роздоріжжі і чекати,- потрібна воля до дії, до будівництва і творчої праці. Для вас, наукових працівників, які завжди віддавали свої сили на службу людству, не повинно бути вагань. Ми повинні собі усвідомити, чи будемо ми з народом, який завоював собі волю, хоче сам будувати своє майбутнє і закликає вас брати участь в цьому будівництві. Чи можна відповідати сумнівом на це питання? Ми повинні все зробити, щоб скоротити час розрухи, віддаючи всі наші знання і вміння на творчу роботу в сучасних умовах країни на користь народу».
В тяжких умовах 1918 р. Бехтерев організовує Інститут мозку. Помер він на 70-му році життя.
