Вітчизняні патологоанатоми свою роботу будували в тісному єднанні з клініцистами, використовуючи досягнення біології і фізіології. Засвоєння патологоанатомами гістохімічних і гісто-фізичних методів дослідження дало змогу значною мірою вивчити патологію порушень тканинного обміну речовин, зблизило цю суто морфологічну науку з біологічною хімією і патологічною фізіологією.
Дослідниками докладно вивчено патологічну анатомію інфекційних захворювань, інфаркту міокарда та інших органів, гіпертонічної хвороби, захворювань крові, легенів, шлунка, нирок. Велика увага приділяється проблемам професійної та крайової патології, онкології.
Велике значення для розвитку патологоанатомічної науки в країні мають роботи школи професора Московського медичного інституту Героя Соціалістичної праці академіка О.І.Абрикосова (1875-1955). Він обстоював погляд, за яким «кожен патологоанатом повинен навчитися .бачити в трупі життя, повинен уміти проектувати спостережувані в трупі картини його зажиттєвого стану, вміти оживляти, динамізувати у своїй свідомості трупну статику. Досягнувши такого розуміння трупа, патологоанатом цим самим втягується в клініку, призвичаюється клінічно оцінювати зміни, знайдені в трупі, а завдяки цьому сама собою налагоджується спільна робота патологоанатомів з клініцистами». Абрикосов докладно описав морфологію початкових проявів легеневого туберкульозу в дорослих, вніс зміни й доповнення у класифікацію цього захворювання. Йому належать гістохімічні досліди з патологічного ожиріння кліткової протоплазми, дослідження типів ураження нервових клітин, волокон і елементів глії. Разом з визначним патологоанатомом СРСР М.М.Анічковим О.І.Абрикосов написав видатну працю з патологічної анатомії серця і судин.
Микола Миколайович Анічков (1885-1964) очолював кафедру патологічної анатомії і патологічної фізіології Військово-медичної академії та відділення патологічної анатомії Інституту експериментальної медицини в Ленінграді. В 1946-1953 pp.- президент Академії медичних наук СРСР. Світове визнання дістали дослідження Анічкова та його учнів з атеросклерозу. Значний внесок він зробив у вчення про ретикулоендотеліальну систему та в розробку проблеми аутоінфекцій. У своїх роботах М.М.Анічков та його учні широко використовують експеримент. Експериментальні моделі окремих захворювань дали йому змогу зробити теоретичні узагальнення, важливі для глибшого розуміння патогенезу цих захворювань.
Професор патологічної анатомії Московського інституту вдосконалення лікарів В.Т.Талалаєв (1886-1947) вивчив процес виникнення різних морфологічних проявів ревматизму в різних органах, зокрема в серці; він описав гістогенез ревматичної гранулеми. Важливі роботи Талалаева з питань алергії, сенсибілізації і десенсибілізації. Запропонований Талалаєвим пластинчастий метод виготовлення патологоанатомічних препаратів дістав широке застосування.
Велика заслуга в розвитку патологоанатомічної наукової і практичної роботи належить професорові Харківського медичного інституту М.Ф.Мельникову-Разведьонкову (1866-1937). Він посів кафедру (1902) патологічної анатомії після відомого патологоанатома В.П.Крилова. Особливе значення мають праці Мельникова-Разведьонкова про альвеолярний ехінокок, вузликовий періартеріїт, патоморфологію алергічних процесів. Його метод виготовлення макропрепаратів із збереженням природного забарвлення тканин увійшов у практику всіх патологоанатомічних музеїв. Мельников-Разведьонков створив велику школу патологоанатомів.
Багато працював над морфологією залоз внутрішньої секреції при злоякісному рості клітин П.О.Кучеренко. Матеріали досліджень він об'єднав у монографії «Інкреторні залози і злоякісні новоутворення». Йому ж належить видання першого підручника «Патологічна анатомія» (Київ, 1936) українською мовою. Проблемам онкології, зокрема мікроскопічному дослідженню секретів та екскретів для діагностики злоякісних новоутворень, приділяли багато уваги Г.Л.Дерман, С.Л.Ерліх, О.Я.Альтгаузен та ін.
По всіх республіках СРСР багато зроблено для організації прозекторської справи на місцях. Велика увага приділяється організації клініко-патологоанатомічних конференцій, на яких обговорюються випадки розходжень клінічного і патологоанато-мічного діагнозів. Обмін думками на таких конференціях дає змогу з'ясувати причини помилкових діагнозів і сприяє підвищенню кваліфікації лікарів. У кожній області патологоанатомічну службу очолює обласний патологоанатом; в окремих областях організовано міжрайонні патологоанатомічні дільниці, які обслуговують 4-5 районів. В кожній області працює кілька па-тогістологічних лабораторій.
Під час Великої Вітчизняної війни було організовано пато-гістологічні лабораторії армій і фронтів. Військові прозектори зібрали унікальні музейні матеріали, які зосереджено у Військово-медичному музеї в Ленінграді. Величезний досвід вітчизняних патологоанатомів щодо патології бойових травм узагальнено в працях І.В.Давидовського, в яких він показав закономірності регенераторних процесів, роль біологічного очищення рани при вторинному загоєнні ферментами ексудату і мікрофлорою рани.
Іполіт Васильович Давидовський (1887-1968) - видатний патологоанатом, Герой Соціалістичної Праці, академік АМН СРСР. Закінчив в 1910 р. медичний факультет Московського університету; з 1912 по 1919 p.-прозектор, доцент, професор кафедри патологічної анатомії II Московського медичного інституту; один з організаторів сучасної патологоанатомічної служби в країні; з 1924 р. за його ініціативою на клініко-анатомічних конференціях провадиться зіставлення клінічних і патологоанатомічних діагнозів, що сприяло поліпшенню лікувальної справи; в роки Великої Вітчизняної війни - головний патологоанатом Міністерства охорони здоров'я СРСР; свої дослідження з проблем місцевого і загального у патології узагальнив у монографії «Вчення про інфекції». І.В.Давидовський вивчено патологоанатомічні зміни при цілій низці інфекційних захворювань (висипний тиф, черевний тиф, малярія таіи.), патологічну анатомію воєнних травм, проблеми регенерації, старіння, йому належить також філософська праця «Проблеми причинності в медицині» (М., 1962).
Істотний внесок у патологічну анатомію зробив академік АМН СРСР А.І.Струков (1901 - 1988). Його праці присвячені різним формам патології легенів, атеросклерозу, гіпертонічній хворобі, колагеновим хворобам, мікроциркуляції.
