Мікробіологія у другій половині 19 століття | hismed.net

Вхід

МікробіологіяВеличезні заслуги мають вітчизняні вчені і у створенні такої важливої галузі людського знання, як мікробіологія (спочатку вживалася назва бактеріологія). Своїми працями в цій галузі вони не тільки відкрили нові, досконалі засоби боротьби із захворюваннями, але й виявили та показали суть процесів, що відбуваються в організмі при певних захворюваннях.

Засновником першої школи вітчизняних мікробіологів був Лев Семенович Ценковський (1822-1887). Вищу освіту він здобув у Петербурзькому університеті. Протягом 22 років працював професором спочатку в Одесі, а пізніше в Харкові. За фахом він був ботаніком. Ценковський перший створив справжню наукову ботанічну лабораторію з широким застосуванням мікроскопії. Вивчаючи найпростіші форми на межі рослин і тварин, він основну увагу, як природодослідник з широким біологічним кругозором, звертав не тільки на їх морфологію, а й, головне, на еволюцію розвитку. Л.С.Ценковський був переконаним прибічником еволюційних поглядів ще до появи «Походження видів» Ч. Дарвіна. Він описав 43 нові види мікроорганізмів, його праці мали велике значення для розвитку агрономії, ветеринарії і медицини. Винайдення Ценковський методу виготовлення вакцини проти сибірки відіграло велику роль у запобіганні цій хворобі.

У 1881 р. вакцину проти сибірки виготовив Пастер. Патент на спосіб її виготовлення придбала торговельна фірма. Коли в 1882 р. Ценковський приїхав до Парижа, щоб ознайомитися із способом виготовлення протисибіркової вакцини, йому в цьому було відмовлено. Повернувшись на батьківщину, Ценковський, не маючи ніякої підтримки від уряду, у вкрай несприятливих умовах створив лабораторію на задвірках Харківського ветеринарного інституту. Після наполегливої творчої роботи він винайшов оригінальний спосіб виготовлення вакцини проти сибірки, більш дійової, ніж виготовленої за методом Пастера. Спосіб виготовлення протисибіркової вакцини за Ценковський, з деякими змінами, застосовується й тепер.

Л.С.Ценковський брав діяльну участь в організації в Харкові 1887 р. пастерівської станції, на основі якої пізніше було розгорнуто великий мікробіологічний інститут.

Значний внесок у науку зробили працівники кафедри патологічної анатомії Київського університету. Особливо слід відзначити діяльність професора Г.М.Мінха.

Григорій Миколайович Мінх (1835-1896) закінчив Московський університет. Повернувшись з наукового відрядження з-за кордону з 1872 р. працював прозектором в Одесі. Прищепивши собі кров хворого на поворотний тиф і тяжко перенісши це захворювання, Мінх довів необхідність боротьби з кровососними паразитами, як можливими переносниками поворотного і висипного тифу. Подібний досвід на собі провів і завідувач інфекційного відділення Одеської міської лікарні Й. Й. Мочутковський (1845-1903). Мінхові належать класичні праці про проказу. Він вивчав це захворювання в спеціальних експедиціях в Астраханській губернії, на Кубані, в Туркестані, в Єгипті та Палестині. Мінх був переконаним прихильником інфекційної природи прокази. Йому довелося в цьому питанні вести гостру полеміку з прибічниками її спадкової передачі. Багато працював він над вивченням чуми. Мінх дав класичний опис легеневої і бубонної чуми, визначив її інкубаційний період і шляхи поширення. Він також довів єдність походження кишкової і легеневої форм сибірки.

Засновником Київської школи мікробіологів був учень Л. С. Ценковського видатний мікробіолог, епідеміолог і патологоанатом В. К. Високович.

Володимир Костянтинович Високович (1854-1912) родом з Гайсина на Поділлі, син ветеринарного лікаря. Закінчив у 1876 р. Харківський університет, працював спочатку в Харкові прозектором, з 1895 р.- професор патологічної анатомії Київського університету. У видатній праці «Про долю мікробів, уведених у кров» (1886) він перший довів, що через 15-ЗО хвилин після введення у кров бактерії зникають, їх захоплюють ендотеліальні клітини судин, особливо в органах із сповільненим кровообігом, таких, як селезінка, печінка, кістковий мозок, легені, лімфатичні вузли. Це положення Високовича суперечило вченню Мечникова, який визнавав здатність захоплювати бактерії лише за лейкоцитами. Внаслідок робіт Високовича Мечников повинен був змінити свій погляд. Праці Мечникова про фагоцитоз і Високовича про захоплення бактерій ендотелієм судин було опубліковано у 80-х роках XIX ст., вони лягли в основу вчення про ретикулоендотеліальну систему.

На Заході піонером учення про ретикулоендотеліальну систему вперто вважають Л. Ашофа, який із своїми учнями М. Ландау та японцем К. Кійоно лише поглибив і поширив це вчення. Сам Л. Ашоф у 1922 р. писав: «Для тих, хто знайомий з працею Мечникова і його учнів, пізніші дослідження про участь ретикулоендотеліальної системи в імунізаційних процесах не становлять в основному нічого нового».

В.К.Високович очолював експедицію в Індію для вивчення чуми, перший почав застосовувати вакцинацію проти черевного тифу, довів мікробну етіологію цереброспінального менінгіту (незалежно від А. Вейксельбаума) та туберкульозний характер золотухи.

Високович був засновником Бактеріологічного інституту Харківського медичного товариства (1894). Його учень і наступник В.І.Недригайло (1865-1923) присвятив цьому інститутові 20 років праці і створив заклад, який за дореволюційних часів був кращим не лише в Росії, айв Європі.

В експедиції Високовича в Індію брав участь Д.К.Заболотний, який залишив глибокий слід в історії вітчизняної мікробіології та епідеміології.

Данило Кирилович Заболотний (1866-1929), закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету Одеського університету і медичний факультет Київського університету. Все життя Д.К.Заболотний особливу увагу приділяє вивченню шляхів поширення чуми та її лікуванню. Він вивчає чуму з Індії, Аравії, Монголії, Китаї, в Поволжі, Казахстані, Забайкаллі.

Петербурзьку школу мікробіологів очолював С.М.Виноградський (1856-1953), який керував відділом загальної мікробіології Інституту експериментальної медицини. Це був єдиний в Росії експериментальний інститут медичного профілю (заснований у 1890 p.). В ньому працювали Д.К.Заболотний та І.П.Павлов.

Особливе значення мають роботи Виноградського про мікрофлору грунту. До його дослідів вважали, що мікроорганізми живляться лише органічними речовинами. Виноградський виділив з грунту бактерії, які живляться мінеральними речовинами, - групу нітрифікуючих бактерій, що засвоюють азот з повітря. Це відкриття мало велике значення для біології взагалі.

Заснування Московської школи бактеріологів пов'язане з ім'ям Г.Н.Габричевського (1860-1907). Закінчивши Московський університет, він спочатку працює як фізіолог, терапевт, пізніше вивчає мікробіологію в лабораторіях Мечникова, Коха, Ерліха. Повернувшись до Москви, з великими труднощами налагоджує виготовлення протидифтерійної сироватки. Крім дифтерії Габричевський вивчав скарлатину, запропонував протискарлатинозну сироватку з убитих стрептококів. Вивчаючи поворотний тиф, він довів, що в імунітеті при цій хворобі головну роль відіграє не процес фагоцитозу, а гемоліз спірохет сироваткою крові.

Габричевський заснував у Москві Бактеріологічний інститут, який тепер названий його ім'ям. З 1904 р. до кінця життя він очолює Пироговське товариство, беручи активну участь в усіх його прогресивних починаннях. Габричевський є автором першого у нас ґрунтовного підручника з медичної бактеріології.

Засновником важливого розділу мікробіології був видатний російський ботанік-мікробіолог Д.О.Івановський (1864-1920). Вивчаючи мозаїчну хворобу тютюну, він перший відкрив у 1892 р. новий світ мікроорганізмів - фільтрівні віруси, що, як пізніше виявилося, мають величезне значення в патології людини.

Світового значення внесок у розвиток мікробіології, у створення нових напрямів у науці - еволюційної патології, імунології - зробив Ілля Ілліч Мечников.

Не можна назвати жодного відомого російського вченого в галузі мікробіології і епідеміології кінця XIX - початку XX ст., який би не вчився у Мечникова в Парижі. «Моя лабораторія відкрита для всіх російських учених, які бажають працювати, які здатні працювати, тут вони в себе»,- писав Мечников.

Він гаряче любив свою батьківщину, тяжко переживав її лихоліття. Помер він у Парижі, урна з його прахом зберігається в бібліотеці Пастерівського інституту.

І.І.Мечников належить до тих великих людей науки, які не лише відкривають нові факти, а й дають у науці нові ідеї, що й після їхньої смерті впливають на напрям наукових досліджень. Лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції на батьківщині належно було відзначено пам'ять її великого сина. Ім'я Мечникова присвоєно університетам, науково-дослідним інститутам, лікарням. Академія наук СРСР встановила велику золоту медаль його імені за видатні праці з біології і медицини.

З учнів І.І.Мечникова значний вплив на розвиток вітчизняної мікробіології мав Микола Федорович Гамалія.

Гамалія описав паралітичну форму сказу, вдосконалив метод щеплення проти цієї хвороби. В 1887 р. у Франції і Англії розпочалась кампанія проти Пастера. Навіть на засіданнях Академії наук у Парижі відкрито звинувачували Пастера в тому, що він своїми щепленнями заражає сказом і губить людей. Пастер викликав у Париж Гамалію і, лише діставши від нього великий перевірений матеріал, що підтвердив ефективність методу, зміг довести всю безпідставність злісних наклепів. На прохання Пастера Гамалія їздив в Англію, де перед авторитетною комісією довів важливість і дієвість антирабічних щеплень Пастера.