Медицина Тібету складалася під впливом медицини Китаю та Індії. Географічне положення країни, розташованої в мало-приступних Гімалаях, ізольованість її внаслідок консерватизму соціального ладу, традиційність життєвого укладу - все це створило умови для збереження в монастирях цього краю протягом багатьох століть стародавніх писемних творів різних країн, зокрема й медичних, в їхніх перших виданнях. Можна сподіватися, що для науки стануть відомі стародавні писемні джерела, які віками зберігаються в книгосховищах столиці буддизму Лха-сі та по інших монастирях Тібету.
Основним джерелом вивчення давньої медицини Тібету є трактат Джу-Джі («Сутність цілющого»), його приписують лікареві Цо Жед-Шон-Ну, точні дати життя якого не встановлено. Проникнувши близько V ст. н. е. з Індії в Тібет, учення це було доповнене й систематизоване тут ламами (ченцями-лікарями), які застосовували його, зокрема Ютогба Старшим (IX ст.) і Ютогба Молодшим (XI-XII ст.). Цей трактат перекладений з санскриту в IX ст. н. е. В ньому описано симптоми близько 400 захворювань. Лікарі в Тібеті навчалися при монастирях 10- 15 років. Навчання було суто схоластичним: треба було вивчити напам'ять цілі розділи з Джу-Джі. Найважчими для лікування вважались захворювання дітей і жінок: «Складніше вилікувати одну жінку, ніж десять чоловіків, і одну дитину, ніж десять жінок». Анатомія людини була відома лише в загальних рисах. Хірурги вміли робити ампутації, пунктувати живіт при водянці.
Найсильнішими тібетські лікарі були в лікарській терапії, найслабшими - в хірургії. Існував такий постулат: «Ми живемо у світі ліків. Немає в природі речовини, яку не можна було б використати як ліки, якщо дивитися на природу очима лікаря».
Помічено було дію камфори на серце, стрихніну як тонізуючого, папороті як глистогінного тощо. Сифіліс лікували ртуттю. Широко застосовувались органопрепарати, особливо панти - ростучі ріжки молодого плямистого оленя - як стимулятори. Рецепти тібетської медицини надзвичайно складні, в них входило іноді 50-60 складових частин.
Використовували з лікувальною метою багато рослин місцевої флори і лікувальні засоби Індії, Китаю.
Для підтримання здоров'я радили тривале перебування на свіжому повітрі, верхову їзду, полювання на звірів, купання в озерах та річках, «яке знищує поганий запах, зменшує слабкість тіла, сонливість, зайву повноту»; вважали, що довголіттю сприяє помірність в їжі, споживання кислого молока. Тібетська медицина широко застосовувалась у Монголії.
