У XIV ст., особливо у другій його половині, слов'янські землі поступово долали розруху, спричинену роздробленістю й тяжким ігом кочівників. Зростала потреба у господарському спілкуванні й об'єднанні. Головна роль у цьому належала Московському князівству, особливо за князювання Івана Калити (1325-1340) і Дмитрія Донського (1363-1389). До Москви прилучалися поступово інші князівства. Об'єднані полки руських князівств розбили 1380 р. на Куликовому полі під керівництвом князя Дмитрія Донського полчища хана Мамая. Ця історична перемога поклала початок визволенню Русі. Подолання роздробленості Русі і остаточне визволення з-під монгольського іга (1480) привели на початку наступного XVI ст. до державного об'єднання під егідою Москви інших князівств - Псковського, Смоленського, Рязанського, Полоцького та ін., а згодом і Великого Новгорода (1578). Утворилась єдина феодальна монархія з централізованою політичною владою. У безпосередньому зв'язку з економічними й політичними - головним чином воєнними - поставали у Московській державі також завдання медико-санітарного характеру.
На період феодального роздроблення Русі припадало поширення у світі тяжких епідемій і пандемій, зокрема так званої чорної смерті XIV ст.. Тривало воно і в Московській державі. До початку XVI ст. належить наведена літописцем скарга «старця» Філофея до дяка Мунехіна: «Вы пане пути заграждаете, дома печатаете, попам запрещаете к болящим приходити, мертвих телеса из града далеко измящете». Із скарги видно, які засоби застосовувались проти епідемії. Влаштовувались лісові засіки й застави навколо «заморних місць».
При сильному «морі» у Пскові у 1521 р. було проведено «замиканя вулиць» - ізоляція уражених районів міста. У Псковському літописі читаємо: «...без мала вси не изомроше, и первое на Петровской улице... И князь Михайло Кислица велел улицу Петровскую заперети и с обою концов». Аналогічні заходи здійснювалися й пізніше. Про епідемію 1552 р. Псковсько-Новго-родський літописець повідомляє: «...бысть клич в Новгороде о псковичах, о гостях (купцах.- Авт.), чтобьі все они ехали вон часа того из Новгорода с товарами какими ни буде... И бысть застава на Псковской дороге, чтобы не ездили во Псков, ни из Пскова в Новгород». В запису щодо епідемії 1572 р. зазначається, що ховати померлих внаслідок епідемії біля церкви не дозволяли, а виносили їх за шість верств униз по Волхову.
На заставах речі, які вважалися зараженими (особливо хутра), «обкурювали» - пропускали кілька разів крізь дим від вогнища з ялівцю, а металеві предмети (мідні гроші і т. ін.) знезаражували в розчині оцту. Важливі донесення на папері найчастіше переписували й відправляли далі в копіях, а оригінали і перші копії спалювали. Щодо подібних заходів існували суворі приписи, але при тодішньому апараті державної влади їх не завжди дотримувались і часто порушували. Слід також врахувати, що заходи боротьби з епідеміями мали на увазі передусім запобігти небезпеці щодо правлячих привілейованих верств суспільства, а також щодо військ, оскільки масові захворювання загрожували їхній боєздатності. Наявність таких приписів і вимоги виконання їх під загрозою смертної кари свідчать про усвідомлення (хоча й нечітке) механізму передачі заразних хвороб і можливості запобігання їм у разі ліквідації джерела інфекції.
Слід відзначити гуманність деяких заходів щодо ізоляції хворих і тих, хто контактував з ними, які практикувалися на Русі: ізольованих іноді годували «вулицею», тобто у складку, не прирікаючи їх на голодну смерть у «заморних» будинках.
Окремі приписи й правила побутової гігієни здебільшого включали у книги загального змісту. Такою книгою був «Домо-строй» - порадник щодо ведення господарства у багатому боярському домі, укладений в середині XVI ст., який потім доповнювався і зберігав своє значення аж до перетворень за Петра І. У «Домострої» містяться також вказівки щодо лікування хвороб і побутової гігієни: про дотримання чистоти при зберіганні їжі, ретельне миття посуду («у двох водах»), зміну білизни, витирання ніг при вході в дім тощо.
У постановах Стоглавого собору (1551), а також у «Судебнику» Івана Грозного крім церковних питань містилися також вказівки щодо опіки над хворими й каліками, лікування їх, зокрема про перепис та ізоляцію всіх прокажених, влаштування богаділень для безпритульних і людей похилого віку, про забезпечення їх одягом і харчуванням.
Наводимо грамоту царя Івана IV (Грозного), зовсім недавно знайдену Д. Алем в Ермітажному зібранні рукописів, «Книга розрядная великих князей и государей царей московских и всеа Руси» (опубліковано у журналі «Нева» № 7, 1989).
«Лета 7080 (1571) году, на Костроме были для поветрия моровова на заставе князь Михайло Федорович Гвоздев-Ростовский, да Дмитрей, да Данило Борисовичи Салтыковы. А с Костроми были в Свияжском. И от государя грамоти посланн на Кострому.
Список з грамоти от царя и великого князя Йвана Васильевича всеа Русий на Кострому князю Михайлу Федоровичу Гвоздеву, да Дмитрею, да Данилу Борисовичам Салтнковнм:
«Приехали, есте, на Кострому сентября в 26 день. И того месяца пресгавилось на Костроме семьдесят три человека до двадцать осьмого числа. А того, есте к нам не отписали подлинно: на Костроме ли, на посаде, или в Костромском уезде; и какою болезнью умерли - знаменем ли, или без знамяни (тобто чи є зовнішні ознаки чуми.- Ред.). А ти, князь Михайло, почему к нам о поветрии не пишешь! А послан ти на Кострому беречь для поветрея наперед Дмитрея и Данила Салтыковых. И тн для которово нашего дела послан, а то забнваешь, большоя бражничаешь, и ти то воруешь! И как к вам ся наша грамота придет и вы б отписали подлинно, на борзе: уж ли на Костроме, на посаде и в уезде от поветрея тишает, и сколь давно, и с которова дни перестало тишеть? А буде от поветрея не тишеять, и вн б однолично поветрення места велели крепить засеками и сторожами частими, по первому нашему указу. И сами би, естя, обереглись того накрепко, чтобн из поветреных мест в неповетреные места не ездили нихто, никаков человек, никоторыми делы. Чтоб вам однолично из поветреных мест на здоровив места поветрея не навезти - розни би у вас в нашем деле однолично не было ни которые. А будет в вашем небрежении и рознью ис поветреных мест на здоровые места нанесет поветрия и вам быть от нас самим сожжеными.
Писано в Слободе, лета 7080 году, октября в 4 день».
До цього ж часу належить поширення рукописних лікарських порадників. Так, досить популярним був «Лечебник Строгановских лекарств о врачевании от всяких различных болезней и о всяких зелейных спусках и многих лекарствах». В XVI ст. з'явилися в кількох редакціях лікувальні порадники під назвою «Вертоград», або «Благопрохладный вертоград» (тобто сад - мався на увазі сад лікарських рослин). За даними дослідника старовинної російської медичної літератури В. Ф. Груздева, всього було близько 250 рукописних лікарських порадників. Були поширені «Травники», або «Зельники»,- збірники, які містили описи лікарських рослин, існували також різного типу рукописні збірники, що поєднували елементи порадника й травника.
Здебільшого ці збірники містили практичні відомості й поради емпіричного характеру без елементів містики і релігії. Наприклад: «Трава-мачуха, росте лопушинням, один бік білий, а листочки як копитця, а корінь по землі тягнеться. Колір жовтий, а то й нема кольору. Корінь дуже добрий. Якщо в кого утроба болить, корінь запарюй та й хлебчи - допоможе».
Поряд з відомостями про ліки в деяких порадниках зустрічаються і вказівки щодо побутової гігієни, а також вказівки загальнішого характеру, наприклад про питну воду для населених місць. Так, рекомендувалося користуватися водою, «яка від джерел земних сама собою тече», тобто джерельною. Шкідливою для здоров'я вважалася вода, що тече по «страмних болотах». Підкреслювалося також значення проціджування води крізь пісок -«що каміння зробити не може», тобто малася на увазі фільтрація.
Лікувальні порадники й травники містили в собі багатий досвід народної емпіричної медицини і досвід вітчизняних лікарів-професіоналів. Зустрічаються, особливо в лікувальних порадниках, і переклади, іноді з посиланнями на класичну літературу - Гіппократа, Арістотеля, Галена, Діоскоріда та ін.
Медицина у північно-східних слов’янських землях. Медицина у московській державі. Частина 1
Медицина у північно-східних слов’янських землях. Медицина у московській державі. Частина 2
